Більшість батьків звикли завжди перебувати поруч з дітьми та в усьому допомагати. «Ну, а як же інакше? Це ж рідні діти!» — зазначите. Усе, звісно, так, але ж трапляються моменти, коли батьківська поміч лише шкодить синові чи доньці. Тому, якщо хочете виховати самостійну, впевнену в собі особистість, необхідно знати, коли не потрібно допомагати дитині.

Батьківська допомога може нашкодити!

«Мамо, відкрий шоколадний батончик!», «Тату, одягни сандалі!» «Сестричко, поясни домашнє завдання!» — такі й подібні прохання здаються нібито нормальними в сім’ї. Зазвичай батьки та старші брати й сестри виконують ці неважкі прохання механічно, а інколи вважають навіть це своїм обов’язком. Але якщо подивитися глибше, у 2–3 роки, коли дитина щось не може зробити самостійно, батьківська поміч звісно доречна. Допомагати навіть малюкові потрібно з повчальними прикладами, пояснюючи та показуючи, як це робиться. «Ось дивись, як треба, незабаром ти це робитимеш самостійно!» І дійсно, дитина залюбки проявляє свою самостійність. Головне — не заважати, не знеохотити сина чи доньку.

Деякі батьки, особливо матусі, так захоплюються роллю помічниці, що коли їхньому «немовляті» виповнилося вже 40, хай там як, а без батьківської допомоги нікуди. Це згубна допомога, що вбиває в людині відчуття відповідальності та самостійності. Якщо батьки нав’язують свою поміч, то таким чином вирощують інфантильних особистостей, не здатних ухвалити рішення, які завжди покладатимуться на когось у житті. Тому батьки повинні знати, коли не варто допомагати дітям та контролювати себе, аби не припуститися помилок у вихованні.

У яких ситуаціях батьківська поміч стане недоречною?

1. Дитина в 3 роки просить одягнути (зняти) їй штанці та застібнути (розстібнути) взуття, хоча в дитячому садочку без допомоги одягається самостійно. Ситуація дуже поширена, діти в групі все роблять самостійно, тільки-но побачили батька чи матусю, відразу: «Мамочко, я не вмію, допоможи!» І що робить мама? Звісно, одягає, застібає, аби було видше, бо як завжди поспішає. Цього робити неможна! Краще трохи почекати, поки дитина все ж таки одягнеться без вашої допомоги. Підбадьорюйте: «А ну покажи, ти дійсно вмієш сам усе робити? Так ти вже дорослий! Який ти молодець!»

2. Дитина в 5–6 років вимагає батьків відкрити морозиво чи цукерку. У цьому випадку з одного боку дитина намагається маніпулювати батьками та нібито підвищує свою важливість, підсвідомо вважаючи: «Я наказую батькам, вони роблять те, що я скажу!» З іншого — дитина може просити допомоги тому, що дійсно не може це зробити, бо для цього слід докласти певні зусилля (пальцями міцно схопити за папір обгортки та смикнути). Якщо дитині не вдається це зробити, потрібно розвивати моторику пальчиків. Але і в цьому випадку допомагати відкривати цукерку не варто. Покажіть, поясніть, що існують інші способи, як розірвати обгортку, дайте ножиці, але нехай відкриє сам. Зазвичай дитина погоджується з тим, що розкрити упакування їй доведеться самій, радіє ще більше від того, що зробите це все-таки вдалося.

3. Дитина в 7–8 років біжить зі сльозами додому, просить заступитися за неї. Хтось ударив, образив, поламав іграшку — все це дитячі справи, в які батькам не слід втручатися, якщо ви хочете виховати впевнену в собі особистість. За винятком індивідуальних випадків, коли несуть кримінальну відповідальність. Решту потрібно просто передбачити, не давати на вулицю коштовних іграшок, що можуть навіть не спеціально, а випадково зламати, навчити дитину товаришувати, правильно спілкуватися та вибирати друзів. Навіть якщо дитина зіткнулася з певною несправедливістю, це буде гарним уроком для неї. Наприклад, Андрій повернувся додому в сльозах і кричав, що його образили, висміяли та не хочуть з ним гратися. Мама хлопчика не побігла відразу на вулицю заступатися за свого синочка. (Хоча дуже часто трапляється, коли батьки не розбираючись, побачивши сльози свого малюка, поспішають відновлювати справедливість.) Коли матуся Андрія почала його розпитувати, то з’ясувала, що хлопець навмисне не пішов гуляти з однолітками. А сам почав задиратися до старшокласників, чіплявся та обзивався, аби привернути увагу, поки тим це не набридло. Тому завжди перш за все варто прояснити ситуацію. А допомога в такому випадку потрібна лише пояснювальна.

4. Дитина в 9–10 років просить виконати домашнє завдання. У 1–2-му класі допомагати вчити уроки дитині — це норма. Адже школяр адаптується до школи та всього, що з цим пов’язано. Але далі дайте йому змогу розв’язувати самостійно свої шкільні проблеми. Це будуть його перші промахи та досягнення. Зробіть так, аби він це розумів і полюбив робити уроки самостійно. Ви можете лише перевіряти виконані завдання, якщо бачите, що дитина в чомусь відстає, позаймайтеся додатково, але ніколи не робіть за неї уроки.

 5. Дитина в 13–14 років не може без допомоги батьків оформити найпростіші документи чи взяти в поліклініці довідку до школи. Дуже часто підлітки перекладають відповідальність на батьків і під виглядом маленьких не намагаються навіть розв’язувати дорослі справи — для цього є батьки. Потрібно заздалегідь познайомити дитину з документами, довідками та розповісти, як можна самостійно це зробити, аби отримання паспорта відбулося без втручання батьків. А не вміти взяти довідку з поліклініки — це взагалі соромно для підлітка. Не вирішуйте за дітей усе, адже дорослішати ж їм колись хай там як потрібно!

Звісно трапляються й інші ситуації, коли не потрібно допомагати дитині, але це найпоширеніші, що вимагають уваги.

Гарним помічником у формуванні навичок самообслуговування стане комплект «Я сам!»

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: