Сором поєднує купу сильних негативних емоцій: страх, ненависть до себе, знецінення у власних очах. Недарма від сорому люди ладні якнайшвидше «згоріти», «провалитися» чи ще якось припинити власне існування. Сучасні психологи вважають, що жахливі почуття сорому не стосуються виховання, і радять, як замінити класичні некорисні фрази на зразок «як тобі не соромно». Читайте і впроваджуйте у життя!

Що таке взагалі сором? Нащо його вигадали? У соромі прихована загроза відлучення, виключення людини (дитини) з кола «своїх» — членів сім’ї, суспільства. Таким чином від людини вимагають дотримувати норм поведінки, встановлених у певному соціумі: «Не будеш виконувати правила — виженемо, адже злочинці нам не потрібні!». Але справжня моральність формується у людини завдяки іншим механізмам — їх дослідив видатний психолог Л. Кольберг. Відбувається це у декілька ступенів (вікові рамки усереднені).

0–3 роки

Дитина починає ходити, вивчати середовище навколо і стикається з першими «не можна». У цьому віці її головний орієнтир — схвалення чи несхвалення батьків. Цікаво, що спочатку малюк просто прагнутиме уникнути покарання та материнського гніву, але чим далі, тим більше прагне саме схвалення. Складні абстрактні конструкції на зразок «моралі», «совісті» їй ще незрозумілі. Більше того, ще не розвинені структури мозку, що дають змогу бачити ситуацію «чужими очима» (так звані дзеркальні нейрони); тому фрази на зразок «Як тобі не соромно!» безглузді. Краща стратегія зараз — прості, чіткі «не можна» й альтернативна пропозиція поведінки: «Віднімати чужу іграшку не можна. Нуж бо спробуємо помінятися».

4–7 років

Дитина засвоює більше стратегій поведінки і прагне застосовувати ті, що сприяють її власній вигоді. Такий егоцентризм є нормальною стадією розвитку психіки в цьому віці. Але вольова сфера дитини розвинена ще недостатньо (формується до 7 років, а іноді й пізніше!). Тому, наприклад, соромити забіяку у присутності сторонніх марно, адже це лише заганятиме агресію вглиб психіки. Краще пояснити наслідки для самої дитини: «Бачиш, ти побився з Миколою, тепер з тобою не хочуть грати», і запропонувати альтернативу.

7–12 років

Це стадія прагнення «бути хорошим» для значущих людей навколо дитини. Формується здатність дивитися на світ «чужими очима». Тепер дитина може відчувати сором… Здавалося б, саме час засоромити хулігана? Ні!

Почуття сорому настільки жагуче, що воно тимчасово блокує здатність мислити раціонально — тому жодних «уроків» з нього дитина не отримає. Не розуміє, що вчинок поганий і чому саме, адже щойно приховала наслідки. Наприклад, чому потайки тягати цукерки з шафи не можна. Наступного разу дитина знову потайки візьме цукерки, просто брехати вам почне краще.

Корисніше виховувати в дитини навички емпатії. Почуття сорому слід замінювати на почуття провини. Головна різниця між ними — провину можна виправити, тобто є вихід: «Ще не виконав домашні завдання?» — «Вибач, зараз почну!» Із сорому виходу немає. Він нібито клеймо, яке можна хіба що кров’ю спокутувати.

З віком ми вчимо дітей відповідати за вчинки. Тому за провиною настає каяття, тобто сум та жаль через скоєну шкоду. Теж неприємні почуття, але, проживаючи їх, можна вдосконалюватися.

Підлітковий вік

Приблизно з 13–14 років спілкування за межами сім’ї починає переважати, і прагнення бути хорошим для важливих людей трансформується у підлітка в дещо інше: прагнення долучитися до певної групи. Він починає асоціювати себе з цією групою, поводитися за її неписаними правилами. Саме тоді є ризик потрапити у «погану компанію». Соромити, тобто «вилучати з нашої сімейної групи» зараз не просто болісно для підлітка, а це ризик штовхнути у іншу компанію, яку ви напевне не схвалите. Вихід для батьків — залишатися у групі авторитетних для підлітка людей.

Раніше у дитячому та підлітковому віці деякі педагоги прагнули вплинути на колектив через «кругову поруку»: один галасував — усі отримали двійку за поведінку; один спізнився — усі не пішли на екскурсію. У будь-якому віці така стратегія соромлення «винуватця» є неприйнятною, адже будується на негативному стимулюванні.

Кінець підліткового віку

Наприкінці перехідного віку люди асоціюють себе з найвищою групою — громадянами своєї країни, які повинні дотримувати її законів.

Подальший розвиток моральності є у виробленні власного «кодексу честі», що може навіть мати розбіжності з наявним суспільним ладом (це рівень духовних учителів, просвітників, діячів на зразок Мартіна Лютера Кінга, Василя Сухомлинського тощо). У зрілої людини через осмислення загальнолюдських цінностей виникає система поглядів, тому їй буде соромно скоювати ганебний учинок не перед кимось, а перед собою.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: