Поняття «гіперактивність» нині настільки поширене, що його вживають щодо звичайних рухливих дітей. Проте активність та неслухняність самі по собі є нормальними явищами, що не можна плутати зі справжньою хворобою. Ціна помилки велика: неправильно дібрана методика виховання порушить соціальну адаптацію дитини, завадить навчанню та реалізації особистості. Тож настав час розібратися з найпоширенішими міфами навколо гіперактивності!

Міф № 1: синдром гіперактивності — вигадка

Уже понад століття психіатри та педагоги вивчають це явище. На сьогодні воно офіційно зафіксовано у Міжнародній класифікації хвороб № 10 під кодом F90.0. В українській медичній та педагогічній літературі можна зустріти декілька перекладів та абревіатур: СПАУ (синдром порушення активності та уваги), ГРДУ (гіперактивний розлад та дефіцит уваги) або СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивність). Надалі ми будемо використовувати абревіатуру СПАУ згідно з українським перекладом МКХ-10.

Тож СПАУ — не вигадка, а справжнісінький синдром, підтверджений незалежними багаторічними дослідами вчених з багатьох країн. Фізіологічні причини синдрому — це недостатня розвиненість кори лобних доль мозку та порушення балансу нейротрансміттерів (хімічні речовини, що відповідають за правильне функціонування нервової системи). Звісно, такі порушення потребують лікування та корекційних педагогічних рішень.

Міф № 2: СПАУ дуже поширений

На жаль, коли існування синдрому було доведене, з’явилося нове спотворення — надмірно часте діагностування від неспеціалістів або недостатньо компетентних осіб. Однак СПАУ зустрічається приблизно у 5 % дітей. Тож якщо дитина неуважна на уроці чи не хоче тривалий час сидіти на одному місці, то це ще не діагноз. Потрібне детальне медичне обстеження та висновок від декількох фахівців, бажано незнайомих між собою.

Основні прояви СПАУ:

Дефіцит активної уваги будь-де — удома, у школі на всіх уроках, на прогулянці. Активною є така увага, що людина концентрує власною волею, наприклад, для розв’язання завдання з математики. Щоб переглядати мультфільм, активну увагу докладати не варто, тож діти з СПАУ можуть переглядати телепередачі годинами — і це не показник зосередженості.

Імпульсивність — коли дитина раптово та недоречно втручається у розмови, надмірно емоційно реагує на завади чи заборони, робить щось недоцільне і не може пояснити, чому саме. Учинки супроводжує нездатність оцінити наслідки своїх дій.

Надмірна моторна активність — це безперервна рухливість, кидання камінням, штовхання інших дітей тощо. Швидке мовлення з ковтанням слів також є ознакою, що насторожує.

Якщо ви помітили якісь із цих симптомів протягом півроку та більше, то це привід звернутися до дитячого психолога. Зауважимо, що СПАУ частіше діагностують у хлопців, але досліди німецьких учених виявляють, що така тенденція може бути впливом ґендерних стереотипів.

Зверніть увагу: достовірно діагностувати СПАУ можна, тільки починаючи з молодшого шкільного віку, тобто не раніше 6–7 років!

Міф № 3: це просто погане виховання, з такими дітьми потрібна суворість

Причини виникнення СПАУ — це суперечлива тема. У переліку є і неправильне харчування та токсичні речовини під час вагітності, що вплинули на формування плоду, і материнські стреси, і психологічні травми, нервова атмосфера в сім’ї. Одне можна сказати напевне: СПАУ не є поганим вихованням.

Як свідчить американський психолог Росс В. Грін, гіперактивні діти чудово розуміють, що добре і що погано, і вони також страждають від своїх емоційних сплесків. Але вони просто не здатні поводитися інакше: кора лобних доль мозку розвинена недостатньо. Додаткове мотивування не діє на них, і не дивно. Ані обіцянки купити щось цінне за гарну поведінку, ані загрози суворого покарання не навчать дитину самоконтроля.

Протилежність суворості — думка «він хворий, тож потрібно йому все пробачати». Ні, вимоги до дітей зі СПАУ такі самі, бо їхній інтелектуальний рівень не нижчий, ніж у інших дітей. Відрізняються способи досягнення, тобто тактика виховання.

Міф № 4: гіперактивність — це тимчасове явище, що з роками минає

На жаль, гіперактивність може «минути» з часом тільки тоді, якщо її не було. Навички активної уваги, уміння чекати та вперто працювати, емоційний самоконтроль не з’являться нізвідки. Дорослі з діагнозом СПАУ відчувають ті самі труднощі, але помножені на дорослу відповідальність.

Дітям з гіперактивністю важко підтримувати дружбу, та, звісно ж, навчатися, тож вони не можуть гармонійно існувати в соціумі. І це дуже погано, бо такі діти досить часто дуже обдаровані! Але для успішного розвитку їм потрібні професійна психологічно-педагогічна допомога та лікування.

Наостанок зауважимо: суто медикаментозне лікування гіперактивності результатів не має, це лише тимчасовий спосіб полегшити симптоми. Перш за все потрібне корекційне виховання з урахуванням особливостей дітей зі СПАУ.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: