Ця казочка допоможе розповісти вашому малюку про дружбу.

У родині рудих лисиць нещодавно народився хлопчик. Такий же рудий, як і його тато, з таким же пухнастим хвостом, як і його мама, та з таким добрим та чуйним серцем, із яким ще жодного лиса чи лисиці на світі не було. Назвали його Аліком.

— Ну, що це за лис? — гарчав іноді тато, коли його син Алік замість того, щоб уполювати якусь пташку, прибігав додому й розповідав про яскравого метелика.

— Ох, важко тобі буде, синку, — зітхала мама, коли Алік повертався з прогулянки з букетиком польових квітів для неї.

Та Алік тільки посміхався у відповідь. Найбільше в житті він любив гуляти лісовими стежками й милуватися красою. Усім на світі Алік готовий був допомогти, з усіма поділитися.

На перший день народження до маленького лиса завітало багато лісової дітлашні. Святкували весело й гамірно, ласували цукерками й тістечками, співали пісень, грали в різні ігри. А дідусь подарував своєму онукові справжній годинник. Алікові цей подарунок дуже сподобався, адже саме про такий годинник він мріяв. Іменинник одразу вдягнув цей подарунок на руку, та потім давав поміряти й роздивитися свій новий годинник усім своїм гостям.

— Мамо, у мене стільки друзів! — із захопленням казав Алік, коли мама вкладала його в ліжечко спати.

— Синку, справжніх друзів зазвичай не буває багато.

— А в мене всі друзі справжні, — не погоджувався син. Та вранці Алік прийшов до мами дуже сумний.

— Що трапилося, синку?

— Мамо, мій новий годинник зламався.

— Як зламався? — запитав тато, почувши розмову.

— З нього зникла стрілка, — плачучи, промовив Алік.

— Стрілка сама собою зникнути не може, — суворо дивлячись на сина, пояснив тато. — Якщо стрілки немає, отже, її хтось поцупив.

— Ні, тату, вона, мабуть, сама загубилася.

Мама вирішила підтримати сина:

— Якщо стрілка загубилася, отже, ми її знайдемо!

Цілий день уся родина лисів шукала стрілку годинника: і в шухлядах, і під столом, і за шафою, та все марно — стрілки ніде не було.

— Стрілка сама собою зникнути не може, — нагадав тато. — Якщо стрілки немає, отже, її хтось поцупив.

— Я побіжу до своїх друзів і запитаю, можливо, хтось випадково її взяв, — заперечив Алік.

Увесь день маленьке довірливе лисеня бігало лісом, зазираючи до кожного й питаючи про стрілку годинника. Та всі тільки знизували плечима, мовляв, не знаємо, не бачили… й продовжували займатися своїми справами. І один тільки сірий зайчик запропонував свою допомогу в пошуках. Разом із зайчиком шукати стрілку годинника Алікові було набагато веселіше. І хоча стрілки вони так і не знайшли, та маленький лис все-таки повеселішав. Увечері він сказав своїм батькам:

— Знаєте, а я радий, що стрілка годинника загубилася.

— Як це? Хіба можна з такого радіти? — не зрозумів тато.

— Можна, тату, можна. Стрілки я сьогодні не знайшов, зате знайшов справжнього друга!

Наступного дня лісовий майстер полагодив годинник, а маленький лис зрозумів, що мама мала рацію: справжніх друзів зазвичай не буває багато!

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: