Булінг — це організоване, цілеспрямоване цькування людини, найбільш поширене серед підлітків (11–17 років). Шокуючі дані: 67 % дітей в Україні особисто стикалися з булінгом, 48 % з них не розповідали дорослим про цькування!

Такі результати мало дослідження міжнародного фонду захисту дітей UNICEF. Чому з’являється це жорстоке явище і як з ним боротися?

Три головні ознаки булінгу

• Навмисність. Призвідник не випадково наступив на одяг жертви, він спеціально кинув речі на підлогу та витер ноги. Вони не випадково зустрілися після школи, жертву чекали.
• Повторюваність. Разові конфлікти стаються у всіх дітей, але в нормі вони розв’язуються на місці. Коли ж одна дитина потерпає від нападів щодня, щотижня, то це головна ознака булінгу.
• Нерівність сил. Жертва одна проти декількох. Або проти одного, але старшого, значно сильнішого. Попри все бажання, вона фізично не в змозі дати адекватну відсіч.

Важлива риса також — гостра емоційна реакція жертви. Це дає агресорові ілюзію влади над іншою людиною, відчуття власної «крутості», заради якого все й починається.

Чому виникає булінг?

Це системна проблема колективу, і перш за все дорослих. Учителі не вміють організувати та зацікавити клас, ніхто не має часу чи сил на цікаві заходи, діти фактично залишені напризволяще і страшенно нудьгують. А навички культурного спілкування виховані не у всіх.

Іноді булінг провокує жорстокий учитель заради підвищення свого авторитету. Постає питання до шкільної адміністрації.

Хто агресор?

Це завжди дитина, позбавлена достатньої кількості батьківської уваги. Причини різні: батьки розлучені, іноді пиячать, або навіть просто багато працюють і не мають часу на спілкування з дитиною. Вона не зайнята у додаткових гуртках, не вміє підвищити самооцінку цивілізованими способами, а навчити нікому. Проте вона має бурхливий темперамент та фізичну силу, і починає самостверджуватися за рахунок інших.

Хто жертва?

Загалом жертвою може стати будь-хто: і сором’язлива дитина, і потенційний лідер, проти якого згуртувалися конкуренти. Але, за тією самою статистикою, частіше жертвами стають діти з бідних сімей. Проблема виникає також, коли дитина з певного соціального, культурного середовища опиняється у зовсім іншому (наприклад, після переїзду). У «зоні ризику» також усі, хто різняться: зростом, статурою, одягом, якщо подібні відмінності не компенсовані добрими навичками спілкування.

Як розпізнати проблему, якщо дитина мовчить?

Майже половина дітей нічого не говорить дорослим про булінг. Занепокоїти батьків мають: пригніченість; відсутність апетиту; короткі неохочі відповіді на запитання про школу, особливо якщо дитина раніше не була замкненою; синці та подряпини незрозумілого походження; зіпсовані чи «загублені» речі; пропажа грошей.

Що робити вдома?

Першим кроком є відверте обговорення вдома.

Фрази, що підтримають дитину

«Дякую, що розповів(-ла) мені. Ми обов’язково все з’ясуємо». Головне в розмові з дитиною — забезпечити відчуття психологічного комфорту та захищеності, запевнити, що вона не опинилася віч-на-віч з проблемою. Дайте зрозуміти, як ви цінуєте відвертість. Ділитися проблемою непросто, адже дитина може бути заляканою, соромиться або не хоче засмучувати батьків.

«Ти ні в чому не винний(-а)». Ніхто не може бути винен у тому, що його ображають, принижують, б’ють. Коли дитина справді робить чи говорить щось, що ображає інших, то це привід для одноразового з’ясування ситуації. Головна ж ознака булінгу — систематичність, пам’ятаєте? І, звісно, жодні особливості людини не повинні бути приводом для образ.

«Нуж бо поміркуємо разом, що можна зробити. Яким ти бачиш вихід з ситуації?». Це важливе питання. По-перше, ви повернете дитині відчуття часткового контролю над ситуацією. По-друге, через активне обговорення ви зможете дізнатися більше деталей, і, можливо, знайдете щось важливе, на що дитина не звернула увагу через брак досвіду. По-третє, так ви привчаєте її відповідати за ситуацію та активно боротися.

Що робити в школі?

Записати дитину на карате чи бокс можна, але це допоможе, якщо конфлікт нетривалий, з якимсь одним учнем. Проти компанії чи жорстокої вчительки карате не допоможе.

Збирайте докази: фото, відео, свідчення. Діти схильні знімати все і викладати у соцмережах. Можна поговорити з батьками призвідників, але будьте готовими, що вас не зрозуміють, бо кожен виправдовує свою дитину.

«Що ви зробите, щоб це припинити?» — це вже питання до класного керівника, завуча, директора. Вимагайте конкретних кроків та термінів, не задовольняйтеся розпливчастими «Я візьму до уваги», «Ми поговоримо», не соромтеся звертатися до керівництва.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: