На 7–9 місяці життя характер малюка може різко «зіпсуватися»: він починає боятися бодай на хвилину втратити маму з поля зору, повсякчас проситься на руки, а у разі відмови влаштовує істерики. Звісно, у батьків постають питання — можливо, вони занадто розбалували дитину, привчили до рук і вона не може стати самостійною? Що робити?

Насправді подібні проблеми з дитиною зазвичай виникають тому, що вона зростає та розвивається. «Тривожність восьмого місяця» свідчить, що дитина почала відчувати хід часу. Раніше немовля могло розрізнити лише два стани — «я сам» і «я не сам». Короткочасна пам’ять дитини обмежувалася кількома секундами, і щойно її, голодну, мокру та самотню, брали на руки, щоб нагодувати і перевдягнути, як вона ставала щасливою. Тепер дитина розділяє людей на маму та «інших», а також «мама тут, але може піти». На жаль, логічна конструкція: «мама йде, але потім вертається» — поки недоступна для психіки. Дитині здається, ніби мама зникає щоразу назавжди! Звісно, це жахає, і малюк перешкоджає зникненню з усіх зусиль.

Як правильно діяти?

Перш за все, як завжди, набратися терпіння. Усе минеться, коли малюк навчиться ходити. А до цього — тримайте його поряд, бо йому справді це потрібно. Зараз присутність матері закладає на все подальше життя відчуття впевненості у навколишньому світі. Не пошкодуйте потерпіти заради такої важливої справи якихось два місяці!

По-друге, використовуйте іншу ключову здатність, що розвивається саме тоді — розуміти та запам’ятовувати слова. Повторюйте кілька разів: «Мені потрібно піти, але я повернуся за півгодини (годину тощо). Я дуже тебе люблю. Я нізащо про тебе не забуду». Наприклад, якщо вам необхідно буде залишити його на пару годин із бабусею, упродовж дня разів з десять повторюйте малюкові, що ненадовго підете, а потім обов’язково повернетеся. Хоча деяким дітям простіше, коли мама щезає непомітно.

Здебільшого «тривожність восьмого місяця» зникає сама по собі, коли дитина підростає. Але деякі малюки залишаються тривожними та «ручними» довше ніж однолітки — у такому випадку варто упевнитися, що у дитини відсутні недоліковані післяпологові неврологічні проблеми на зразок підвищеної збудливості після пологової травми. Але це може виявитися й природною особливістю. Тоді матусі доведеться пристосуватися, скоригувати свій денний графік. «Надчутлива» дитина не гірша за інших, вона має не менше можливостей досягти чогось у житті, й, звісно ж, це не означає, що матуся поганий вихователь. Просто дитина така, яка є.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: