Улюблене хобі для дитини важливіше, ніж для дорослого. Воно не тільки допомагає перебувати у гармонії з собою, залишатися спокійним та протистояти стресовим ситуаціям; завдяки відвідуванню гуртка дитина стає самостійнішою та впевненою у собі, учиться спілкуватися, розвиває інтелект. Останнє стосується навіть спортивних секцій, бо розвиток тіла й мислення взаємопов’язаний. Головна проблема батьків у тому, куди записувати дітей, адже вони не завжди розуміють свої інтереси.

Уже у дорослому віці людина може повністю змінити свої хобі, захопитися чимось несподіваним — бо з дитинства займалася «не своєю справою» через тиск батьків. А деякі батьки навіть не помічають, як через дітей прагнуть втілити власні мрії: «У мене такої можливості не було, але у моєї доньки (сина) все повинно бути!»

Справа ускладняється тим, що у професійні хобі на зразок бальних танців чи фігурного катання (фактично, майбутня професія) потрібно йти з 3–4 років, коли дитина ще недостатньо відокремлює себе від матері, тому бажання батьків сприймає як власні. Крім того, у дошкільному та молодшому шкільному віці дитина прагне «бути хорошою» для батьків, і, щоб догодити їм, виконуватиме навіть те, що не подобається.

Чому не можна нав’язувати дитині свій вибір?

  1.     Коли у справу вкладено чимало сил і часу, відмовитися від неї важко — і дитина ризикує знайти своє справжнє покликання занадто пізно, у 30 років і більше, коли вчитися нового значно важче. А майже половину життя вона проведе з неприємним почуттям «на чужому місці».
  2.     Коли батьки роблять вибір замість дитини, то у неї гірше формується навичка ухвалювати рішення. У дорослому віці такій людині буде важко ухвалювати важливі рішення щодо власної долі — на яку роботу піти, чи укладати шлюб.
  3.     Нав’язування гуртка призводить до труднощів з відповідальністю за власні вчинки. Така людина все життя буде схильна звинувачувати інших у своїх проблемах.
  4.     Взаємини дитини з батьками загостряться. Як гадаєте, чи будуть довіра, теплі стосунки між дитиною та батьками, якщо вони щотижня наказують іти туди, де неприємно, і займатися справою, що не подобається? Зі школою важко змиритися, а ще й вільний час віднімають! Численні спогади дорослих уже людей доводять, що подібне насильство не забувається, і жодної вдячності потім немає.

Навіть у разі гарних стосунків з батьками дитині зазвичай бракує сили самостійно, усупереч їхній волі, сказати: «Мені не подобається». Це стосується і активних, галасливих дітей, бо батьки для всіх є «напівбогами». Діти бояться почути щось на зразок: «Ні, ти мусиш ходити, бо ми вже витратили на цю справу багато грошей та сил». І навіть після безпосереднього дозволу: «Ти можеш не ходити, якщо не хочеш», вони з недовірою та надією перепитують: «Що, правда можна?».

Як з’ясувати, що гурток (секція, школа мистецтв) не подобається

Дитина не виявляє інтересу до предмета поза заняттями. Наприклад, син музиканта за бажанням тата вчився грати на саксофоні, і в нього добре виходило. Але вдома він навіть не торкався інструмента, не намагався зіграти щось поза обов’язковою програмою. Батько помітив це і зрозумів, що справа синові не до душі. Приклад навпаки: дівчинка попрохала записати її на танці; ввечері вона танцювала навіть удома, у вихідні, бо їй подобалося.

Дитина не розповідає про заняття. Коли на запитання «Як справи у гуртку?» ви чуєте мляве: «Нормально», «Усе як зазвичай», то це може бути втомою один раз, але якщо це повторюється постійно, варто поговорити з дитиною відвертіше. Якщо ж увечері вона із захопленням, посмішкою, з сяючими очами розповідає, що було нового, а на запитання про керівника без роздумів каже, що він хороший, то все гаразд.

Дитина хворіє. Ще один приклад: батьки записали дівчинку на великий теніс. Вона боялася гніву владного батька, тому не суперечила, але перед кожним змаганням почала хворіти. Не симулювати: справжня температура, справжній розлад шлунку. Просто психіка не витримувала тиску, і напруження шкодило фізичному стану (такі захворювання називають психосоматичними).

Звісно, коли батько-баскетболіст хоче навчити й сина грати у баскетбол, то це зрозуміло. Варто спробувати домовитися з дитиною: я просто навчу тебе того, що знаю, а чи розвивати це вміння далі у професію, ти вибереш сам.

Часто батьки підлітка хвилюються, що він помилиться з вибором майбутнього, тому вмовляють піти вчитися «надійної професії», «щоб хоч якась спеціальність була, шматок хліба заробити». Це також хибний підхід, бо таке навчання віднімає найважливіші для особистого становлення роки. Не варто боятися, що дитина помилиться — це її вибір, її відповідальність. Якщо вона зрозуміє, що помилилася, то сама ж може змінити спеціальність, піти навчатися будь-чого іншого. Ваші діти (як і ви) мають право на помилку — це і є свобода.