Коли мама сердиться на власну дитину, це викликає у неї розпач та почуття провини: «Невже я погана матуся?». Зовсім ні! Просто дитина є окремою особистістю, такою ж, як і інші люди, і так само, як і всі інші, може своїми вчинками засмутити чи розсердити.

Сердитися на власну дитину не тільки можна, але й корисно для неї: так малюк «у безпечному середовищі» вчиться адекватно реагувати на негативні емоції. Якщо мама завжди приховуватиме свою негативну реакцію, це шкодитиме при адаптації дитини серед однолітків, які напевне не стримуватимуть свій гнів.

А чи не отримає малюк психологічної травми? Ні, якщо сердитися правильно:

•         Не стримуйтеся до стану «Все, мій терпець урвався!». Відразу скажіть дитині, що вам не подобається і чому. Промовляйте емоції: «Я серджуся!». Тоді й дитина наступного разу скаже: «Я серджуся!» замість крику та жбурляння іграшок.
•         Не використовуйте фрази на зразок «Ти поганий», «Який ти бовдур!». Дитина не погана, поганий її учинок — це велика різниця!
•         Підвищувати голос не обов’язково — якщо ви насварите дитину подумки, вона все одно побачить ваші емоції за виразом обличчя та іншими невербальними сигналами. А якщо зовсім нетерпець, можна постукати ложкою по каструлі чи по столу.
•         Налагоджуйте взаємини з дитиною на засадах рівності. Вона має зважати на вас не стільки тому, що ви старші, розумніші чи (найгірший аргумент!) сильніші, скільки тому, що ви така сама людина з власними потребами.

Мама повинна бути «живою», тобто не вдавати дружелюбність, коли всередині лютує ураган почуттів. Є лише декілька ситуацій, коли доцільніше стримати гнів:

•         Коли дитина стомлена. Вона ниє тому, що хоче їсти чи спати, і допоки ці потреби не задоволені, марно казати будь-що.
•         Коли дитина також на вас ображена. Тут краще проговорити її емоції: «Нуж бо розмовляти спокійно! Я розумію, що ти ображений, адже я вимкнула телевізор. Але я вимкнула його, бо…»
•         Коли ви все ж зірвалися та нагримали. Тоді краще трохи перечекати і перепросити у дитини.