Хай там як, а складнощів у вихованні багато! Хто вигадав таку нісенітницю, начебто бути батьками легко? Майже щодня ми стикаємося зі складнощами. Майстерності з ними впоратися у сучасних батьків удосталь!

Про свої найскладніші ситуації у батьківстві, а також про те, як знайти з них вихід, розповідають четверо матусь — засновниць нашого видавництва.

Інна Гришина: «Батьківство вчить мене терпіння. Спостерігати, як дитина повільно та невправно виписує палички в прописах або застібає ґудзик, або зволікає, виконуючи якесь завдання, і не втручатись, не підганяти — для мене це складно. Але ось учора я погодилася грати із сином у довгу повільну гру. Головне — увійти в цей режим уповільненої дії, розслабитися, закрити на внутрішньому моніторі вікно зі списком задач і насолоджуватися процесом. Батьківство — це суцільне терпіння. Терпіння чекати, коли проріжуться ці зуби, коли почне спати вночі, коли почне ходити, читати-писати… А потім ще складніше — терпіння слухати і не повчати, перебувати поруч, але не втручатись, відпускати і не боятись».

Ольга Богаєнко: «Найскладніші ситуації у моєму батьківстві починають траплятися, коли я не піклуюся про себе, і мій ресурс вичерпано. Тоді я можу «заводитись з півоберту». Мене можуть дратувати дуже прості речі, на які я в нормальному емоційному стані навіть не звернула б уваги. Дитина дуже відчуває мій стан і також «заводиться з півоберту» — і тоді стає важко. Але зараз я навчилася заздалегідь попереджувати ці ситуації та знаю декілька засобів, як «зробити» маму доброю та спокійною за 15 хвилин. Я вважаю, якщо матуся вивчає психологію дитини, знає особливості її розвитку, знає про вікові кризи, намагається щиро зрозуміти свою дитину, то складнощі виникають, але значно менше. Ну і, звісно, якщо батьки не хочуть звернути увагу на свою поведінку, не аналізують своїх стосунків з дитиною, не хочуть змінюватися та адаптуватися — тоді може бути важкувато сприймати нові виклики, які «підкидають» нам діти».

Тетяна Луціва: «Найскладнішим у вихованні для мене є пам’ятати: що добре мені, може нашкодити дитині. Відчувати її потреби, коли вона ще не могла висловлювати їх. Відпускати. Мені допомагає віра в те, що крім мене багато людей навколо піклуються про дитину, віра в янголів-охоронців та вищі сили, а також у те, що кожному з нас є мудрість та сила, що допомагає ухвалити правильне рішення».

Марина Іщенко: «Іноді бракує сил спокійно реагувати на дитячі істерики, які трапляються. Намагаюся опанувати себе та порахувати до 20».

#янайкращамама