Своїми думками з приводу цього питання поділилися четверо матусь — засновниць нашого Видавництва.

Інна Гришина: «Діти початку 21 століття мені здаються більш прагматичними. Вони добре знають, що для них корисно, а що ні. Ми не запитували, навіщо ходити в школу, не ставили під сумнів доцільність і якість навчання, але ж у нас і не було можливості вибирати, де і як навчатися. Усі школи були однаковими, тому майбутнє було більш-менш однаковим та прогнозованим для всіх. 

Ці діти живуть у світі постійної невизначеності та швидкісних змін. Вони відчувають рух часу. Вони бачать приклади успіху зовсім молодих людей, їхніх однолітків — блогерів, стартаперів, інтернет-підприємців. Вони пришвидшують життя, прагнуть скоріше визначитися із родом занять і почати заробляти. 

При цьому вони доволі інфантильні та наївні, бо їм не доводиться щодня розв’язувати тих простих побутових завдань, як нам, — сходити в магазин, розігріти обід, прибрати у будинку, поїхати у справах самостійно через усе місто, запитати у людини, як куди пройти, де черга до кабінету. Для моїх дітей — це справжній челендж. Їм простіше загуглити, ніж запитати. 

Вони більш «зацифровані». Вони краще можуть упоратися з пошуковими системами, інтернет-навігацією, замовленнями онлайн, але без смартфону можуть легко загубитися в трьох соснах. 

Вони емоційні, чуттєві та ніжні. Наше покоління зростало, здебільшого, в авторитарних родинах і жорсткому середовищі. Нас мало обіймали, але багато повчали. Для моїх хлопців обійми безліч разів на день — це норма. Помічаючи чуже страждання, вони ніяковіють. Агресія для них — це дикість. Вони не вміють захищатися, бо їхнє нормальне середовище — це простір любові, схвалення та підтримки. І це теж проблема.

Вони вільніші внутрішньо, розкутіші, не залякані авторитарною системою виховання, їм не погрожували ані міліціонером, ані публічною доганою на зборах, ані листом на роботу батькам. Ми бережемо їхні почуття та самооцінку. Ми дотримуємо кордонів, зважаємо на їхній особистий простір. Вони знають свої права і вміють обстоювати свою позицію.

Вони менш обізнані, бо менше читають і вчать. Закінчилась ера енциклопедично освічених людей з феноменальною пам’яттю, які вміли годинами цитувати видатних або читати вірші. Усі знання — на відстані одного кліка. Навіщо вчитися? Вони не здатні до тривалої концентрації, до глибокого й тривалого вивчення якогось питання. Я не знаю, чи сидять ще діти у читальних залах, як сиділа колись я по 3–4 години на день. Чи читає хтось ще довгі складні тексти? 

Я бачу, як спрощується мовлення. Колись, коли мені виповнилося років 11, моя тітка вчила мене користуватися синонімами. Що таке — класно? Можна ж сказати інакше: гарно, прекрасно, чудово, незрівнянно, блискуче, неперевершено, бездоганно… Зараз мені хочеться повторювати те саме моїм дітям. Але я розумію, що ці процеси спрощення об’єктивні. Світ прискорюється. Мовлення стає економнішим. У повсякденному житті у нас бракує часу для розлогих і пишномовних висловлювань, але я хотіла б, аби діти могли, принаймні, розуміти красу художньої мови у кращих її взірцях».

Ольга Богаєнко: «Хочеться, аби першим прикметниками були ЩАСЛИВА та ЗДОРОВА! Розумна, легка, цікава, самостійна…»

Тетяна Луціва: «Відповісти на це питання однаково, що намалювати портрет, який підходить для кожної дитини. Це не просто. Наші діти народилися під час зміни епох, після ери Риб настала ера Водолія. Мабуть, тому сучасні діти більші комунікатори та співтворці, здатні поєднувати свої бажання, таланти та дії для створення нових просторів, проєктів, продуктів, які підуть на користь нашій планеті. Ці діти широко мислять, бо їм доступні більші обсяги інформації. Вони користуються гаджетами більше, ніж наше покоління дорослих. Можливо, вони більше довіряють інтуїції, дослухаються до себе, краще розуміють ті істини, що ми пізнаємо багато років». 

А як уважаєте ви: яка вона дитина 21 сторіччя? 

Та підтримуйте наших матусь-засновниць!

#янайкращамама .