Навіть якщо ви маєте теплі, довірливі взаємини з дитиною, вона може соромитися попрохати вас про щось. Особливо коли розуміє, що заради виконання її бажань вам доведеться відволіктися від Дуже Важливих Дорослих Справ. Парадокс — чим важливіше прохання, тим більше дитина може соромитися. Тоді вона починає говорити натяками, розповідати історії з завуальованим сенсом… Важливо не прогавити ці натяки, не прийняти їх за звичайні балачки, і вчасно розпізнати проблему.

1. Дитина хоче якусь річ. Але соромиться, бо ця річ дорога, а в сім’ї зараз не найкраща ситуація з грошима. У дитячих колективах час від часу спалахує мода на щось яскраве та безцільне, наприклад, браслети з резинок чи спінерів. Хто не має цієї іграшки, той нікчема, хочеться бути як усі, і так нестерпно хочеться цю класну яскраву штуку! Іноді хтось задає тон статусною іграшкою: гіроборд, дрон. Тоді починаються розповіді на зразок: «Михайлику батьки подарували», «У Софійки новий смартфон»…

Не вдавайте, що не зрозуміли натяк, запитайте прямо: «Ти теж хочеш собі такий?». Це питання не означає, що ви купите названу річ. Зважаючи на ситуацію, ви можете як погодитися, так і відмовити — звісно, не з принципу, а якщо дійсно маєте аргументи проти. Важливо розвивати і вміння прямо прохати, і навичку переживати відмову (висловлюйте її співчутливо — «я розумію, як тобі хочеться, але зараз ми не можемо дозволити собі гіроборд»).

Розпитайте дитину, що саме їй так сподобалося: можливо, справа не в новому айпаді, а в популярності його власника. Тоді можна поміркувати, як здобути популярність іншим шляхом.

2. Дитина прагне уваги батьків. А з початком шкільного життя її все менше. Батьків хвилюють оцінки та поведінка в школі. Бракує часу для ігор. Але ігри все ще важливі для учнів молодших класів! Більш старшим дітям потрібні розмови з батьками «на рівних», обговорення важливих тем чи поради. Та мало яка дитина наважується сказати: «Мамо, поговори зі мною!». Замість цього вона починає супитися, демонстративно грюкати дверима, заявляти щось на зразок: «Ти мене не любиш», «Я вам не потрібний».

Під час такої провокації важливо не піддатися емоціям, а використати заяви для початку розмови, дати зрозуміти дитині, що у сім’ї приймають та люблять. І, звісно, приділяти більше уваги, інакше подібний метод привертання закріпиться.

3. Дитина хоче, щоб її захистили. Це найсерйозніша ситуація. І водночас її найскладніше розпізнати, бо дитина може бути залякана, соромитися розповідати, або вважає, що повинна сама впоратися з ситуацією.

Насторожити вас повинні такі симптоми: постійна пригніченість дитини; знервованість; зниження апетиту; раптові сльози без зовнішньої причини; нав’язливий інтерес до якоїсь теми, чого раніше не було; синці, подряпини незрозумілого походження (дитина може спершу казати, що просто впала). Також можуть почати регулярно ламатися речі, а гроші — зникати.

Іноді стаються приступи агресії, спрямовані на дорослого, від якого дитина підсвідомо чекає захисту, або на найслабшого у сім’ї (молодшу дитину, тварину). Пояснити неприпустимість такої поведінки потрібно, але обов’язково запитайте про причину: «Ти ніколи раніше не ображав сестру. Скажи, будь ласка, може, у тебе трапилися якісь неприємності?».

Обов’язково зверніть увагу на категоричне небажання дитини кудись іти (в школу, до гуртка) чи залишатися наодинці з певною людиною (навіть з кимось з родичів). Уперті регулярні відмови — не капризи дитини, просто вона про щось боїться казати.

4. Дитина хоче поговорити про щось важливе, але не наважується. Це може бути тема дружби та взаємин, незручна ситуація, сенс життя чи вибір професії — будь-що, важливе для дитини. Але вона вже стикалася з уживанням слова «дитячий» у принизливому сенсі, на зразок «це якісь дитячі проблеми» (тобто незначні), і тому соромиться. Вона може розповісти ситуацію, що сталася начебто з її знайомими, або вигадати «сюжет кінофільму», щоб дізнатися вашу думку безпечно, не розкриваючись. Важливо розпізнати в таких історіях підтекст.

Дитина говорить перш за все про те, що її хвилює, тому не кваптеся висміювати чи критикувати поведінку тих, про кого вона розповідає, — можливо, за якимось ім’ям ховається саме вона. Але й не кваптеся «зривати маски». Обговоріть ситуацію, так ваші цінності дитина швидше зрозуміє, ніж монологи-повчання.

Батьки завжди можуть ініціювати обговорення важливих виховних тем через обмін враженнями від мультфільму чи фільму. Також корисно розповідати про власний досвід подолання проблем, про дружбу та стосунки. І навіть якщо дитина кричить: «Ви застарілі, зараз усе інакше!» — це також привід для розмови: що саме інакше? Так ви маєте значно більше можливостей дізнатися про бажання дитини і не пропустити важливі моменти!