Усі батьки різні, але в дечому й однакові. Ми всі ненавидимо недосипання, стомлюємося за день і машинально повторюємо ті самі слова, що чули у власному дитинстві, не замислюючись над їхнім сенсом. До вашої уваги — перелік найпоширеніших «виховних» фраз, що викликають лише зворотній ефект.

«Не плач»

Вимога припинити ридання зрозуміла — але ж завдання батьків полягає не в тому, щоб припинити цей дратівливий шум. Ми маємо навчити дітей розуміти емоції та володіти ними. І саме плач — природна реакція, що дає змогу дитині впоратися з емоційним хвилюванням.

Нині психологи довели, що вимагати від дитини «не плакати» шкідливо, бо це фактично заборона виявляти емоції. І саме через це чимало дорослих людей зараз страждають від внутрішньої настанови «мої почуття є неважливими».

Натомість необхідно навчити дитину висловлювати почуття інакше. Коли вона знову зарюмсає від того, що не вдалося зліпити пластилінове кошеня чи мультик завершився не так, як хотілося, промовляйте: «Ти розгнівався/ти злякався/тобі сумно…» — залежно від ситуації. Проговорюйте це у стверджувальній інтонації. Так ви допомагаєте дитині назвати та зрозуміти емоції. Також через цей спосіб ви сигналізуєте дитині, що приймаєте її почуття та даєте право їх висловлювати — таким чином.

«Припини…»

Припини бігати, або припини верещати, припини колупатися у носі… Але психологічні дослідження свідчать, що діти, від яких у наказовому тоні щось вимагають, схильні чинити навпаки.

Тому батькам необхідно правильно формулювати вимоги. Найкраще робити це завчасно, за кілька хвилин до очікуваної ситуації. Наприклад, наближаючись до магазину, скажіть: «Зайдемо до магазину, ти допоможеш мені вибрати хліб і ми підемо додому». Якщо ви йдете до поліклініки, де у коридорі очікування є слизька підлога, зарані оголосіть: «Ми зараз будемо сидіти та розглядати книжку».

Звичка замінювати обсмикування пропозиціями потребує тренування, як і будь-яка, тому не переймайтеся, якщо вийде не одразу — головне не пасувати. Особливо важко відмовитися від фрази «Припини скиглити», коли дитина у відповідь на категоричне «ні» продовжує канючити. Запобігти маніпулюванню допоможе фраза: «Ти запитав, я тобі відповіла».

«Ми не б’ємося»

Таку фразу батьки кажуть, щоб підкреслити приналежність до певного соціуму, де встановлені норми поведінки, що забезпечують кожному безпеку. Проблема в тому, що ви-то не б’єтеся, але ж дитина б’ється. Якщо вона схильна робити це регулярно, від подібних фраз вона лише почуватиметься вигнанцем.

Більш дієва фраза — «битися негарно». Для її пояснення найкраще використати прийом з пункту про плач: називати емоції скривдженого та власні. «Битися погано, бо хлопчикові боляче! А мама дуже-дуже засмучена через бійку!».

«От бачиш!»

Гірше за цю фразу тільки класичне «Я ж казала!». Коли дитина, попри ваші попередження не бігати по мокрій підлозі, таки посковзнулася і тепер ридає, соромити її, докоряти у цьому неприємному стані немає сенсу: вереск тільки посилиться. Краще допомогти малюкові заспокоїтися, і вже у спокійному стані за потреби обговорити ситуацію.

Негативний досвід на кшталт падіння корисний дитині, бо дає можливість обміркувати подію. Щоправда, на дітей 1–3 років він не завжди діє, і вони продовжують вперто робити своє. Але в цьому віці нічого не вдієш, і зловтішна фраза «От бачиш!» також не спрацює.

«Скільки можна повторювати!»

Ця фраза — справжній паразит батьківського словника! Позбавлена сенсу — лише суцільний емоційний вибух. Повторювати доведеться, і безліч разів, така вже батьківська доля. І якщо повторення марні, дитина не виконує ваші вказівки — вона або не почула (була справді захоплена грою), або не зрозуміла вимогу, або не хоче її виконувати. Так, просто не хоче — ви ж також не весь час прагнете носити її на руках та купувати шоколадки.

«Ось прийде тато з роботи і покаже тобі!»

По-перше, такою фразою ви визнаєте, що нічого зробити не можете, і вмієте лише погрожувати. По-друге, відкладені покарання взагалі не зрозумілі малюкові: страх є, дії відсутні. А коли тато нарешті приходить та рішуче вимикає мультики, малюк уже давно забув, що сталося кілька годин тому, і йому здається, що це покарання «нізащо».

«Перепрошуй»

Ми вчимо дітей перепрошувати задовго до того віку, як їхній мозок стає здатним відчувати жаль за завдану шкоду. Нам здається, якщо дитина перепрошує, вона вчиться емпатії. На жаль, це не так: психологи не знайшли жодного зв’язку між здатністю до співчуття та ввічливістю.

Значно корисніше навчити дитину виправляти заподіяну шкоду — наприклад, допомогти зібрати знову чужу вежу з кубиків, що вона зруйнувала.

А саме слово «перепрошую» дитина обов’язково навчиться вживати доречно, якщо буде чути його з вуст батьків. Підсвідомо вона примірює на себе ситуації навколо, навчаючись, коли потрібно перепрошувати.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: