Чутлива дитина яка вона насправді
За своєю природою діти різні: одні чутливіші, ніж інші. Впав — одразу весь двір почув, а якщо ще й іграшку не купили, то — зовсім істерика. Як же навчити дитину не впадати у крайнощі — будь-то біль у коліні чи «вселенська несправедливість»? Нумо з’ясовувати разом.
Що потрібно знати батькам про чутливість дитини
До 4–5 років важко відрізнити поведінку дитини від інших, але згодом — цілком можливо. Це обумовлено тим, що починаючи з цього періоду, кількість дитячих істерик зменшується, бо малюк уже може контролювати свої емоції. Якщо ж цього не стається, швидше за все, ваша дитина є емоційно чутливою особистістю. Що ж робити у такому випадку?
Виразіть емпатію. Дитина подряпалася і починає плакати? «Нічого страшного, до весілля загоїться». Але психологи стверджують, що так ви лише більше засмучуєте малюка. По-перше виявіть розуміння: «Так, я знаю наскільки це боляче. Ти, мабуть, дуже злякався, коли впав», а по-друге, зверніть увагу дитини на розв’язання проблеми: «Як уважаєш, що потрібно зробити? Промиймо ранку, а потім заклеймо пластиром».
Знайдіть потрібні слова. Чутливі діти здатні розплакатися навіть від маленької дрібниці. Але замість того, щоб почати нервувати та підвищувати голос, видихніть і згадайте, наскільки емоційною є ваша дитина. Наприклад, коли настав час прощатися із другом, бо вже пізно і йому час повертатися додому, просто скажіть: «Так, я розумію, що ти засмучений. Але Іванкові потрібно вже повертатися додому».
Збираємо факти. Діти дуже допитливі. Так чому б не використати цей факт як помічника? Наприклад, дитина боїться робити уколи. Розкажіть їй про те, як винайшли вакцину, чому так важливо робити щеплення, і чому це потрібно саме завтра, а не через місяць. Заходячи до кабінету лікаря, запитайте: «У яку руку тобі краще зробити укол: у ліву чи праву?» Коли у дитини є вибір, вона почувається вільніше, бо може контролювати процес, а отже, все не так і страшно.
Допоможіть розв’язати проблему. Дитина влаштувала істерику через те, що не змогла зав’язати шнурки. Утіште дитину: «Мені важко тебе зрозуміти, коли ти такий засмучений. Коли ти заспокоїшся, то після цього ми спробуємо знайти розв’язання». Згодом покажіть ще раз, як правильно це робити, розкажіть кумедні випадки зі свого життя, пов’язані із моментами, коли ви також училися зав’язувати шнурки.
ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: