Чомусь ми звикли, що коли поруч із нами хтось плаче, — нам потрібно якомога швидше заспокоїти цю людину. Особливо складно, коли сльози з’являються на очах дитини. Ми ніяковіємо у такі ситуації.

Починаємо обвинувачувати себе. Не знаємо, які слова краще дібрати. Обходимося звичайним: «Ну все-все. Заспокойся. Усе буде добре». Насправді ж, ані слова, ані швидкісний спосіб допомогти заспокоїтися не потрібні. А що ж тоді?

Потрібно просто дозволити дитині поплакати. Через сльози ми позбавляємося негативних емоцій, які можуть сидіти глибоко в нас. Ви можете навіть не дізнаватися про причини сліз, особливо якщо дитина не хоче про них говорити. І не важливо, скільки років вашій дитині: 2, 5, 10, 15 чи 25. Просто будьте поруч у цей момент.

Коли людина плаче, це означає, що вона визнала свої емоції. Вона дозволила їм проявити себе. І вона з ними впоралася. Це дуже важливо для психічного здоров’я людини будь-якого віку. І якщо ми змалку навчимо дитину, що інколи плакати — це нормально, то у дорослому житті їй легше буде долати емоційне перенавантаження.

Просто побути поруч, коли дитина плаче, — момент надзвичайної близькості. Це означає, що у своїй вразливості та слабкості, вона вам довіряє. Тож спробуйте опанувати власні почуття, не втручатися і не намагатися заспокоїти. Подумки скажіть: «Я впораюся!» і прийміть у свої обійми дитину.

Сльози — це образи, непромовлені слова, розчарування, відчуття несправедливості, біль, смуток. Тож нехай ллються. Вони звільняють серце від негативу, аби наповнити його чимось світлим, щасливим та приємним. Наприклад, удячністю за те,  що ви дозволяєте дитині бути у вашій присутності справжньою.