Коли починаєш планувати відпустку на море, то прочитавши щось про готелі й ресторани, складається враження, що головна властивість дитини — кричати: голосно, багато, завжди.

Один з популярних пошукових запитів «дитина кричить» має на увазі такі варіанти:

  • «у літаку»;
  • «з будь-якого приводу»;
  • «весь час»;
  • «що робити».

Звісно лише найтерплячіші батьки у випадку дитячої істерики залучаються підтримкою Інтернету та шукають конкретні поради. Частіше можна спостерігати ситуацію, коли на своїх ста децибелах батько питає у своєї трирічної дитини: «ЧОГО КРИЧИШ?».

Ще один приклад — вчителька із досвідом. Коли вона ненавмисне підвищує голос, то завмирає все живе: птахи зависають у повітрі, сусід кладе дриль, діти за три кілометри облишають м’яч і стоять непорушно. Але це інструмент учителя, що дає змогу, лише перетнувши поріг класу, змусити всіх крикунів замовкнути і сісти на місця. У батьків такої опції немає. Тому використовують інші, вкрай неефективні методи:

  • удавати, що нічного не відбувається і взагалі «це не моя дитина»;
  • пхати цукерки, що хвилину тому забороняли;
  • за викликом SOS терміново шукати у телефоні відео з котом.

Батько у складній для себе ситуації використовує спосіб залякування: «Зараз тебе он та тьотя забере, якщо не припиниш.», «Дивись, до нас уже йде поліцейський. Знаєш, що він зробить?».

На жаль усе це відбувається через те, що ми не навчаємо дитину правильно висловлювати свої почуття. І якщо малюки не можуть пояснити, то починають діяти по-своєму, на нерви.

Як навчити дитину правильно висловлювати свої почуття?

  1. Станьте прикладом. Ми всі навчаємо дітей поводитися чемно та правильно. А що роблять дорослі дяді й тьоті? Гримають дверима, кричать на оточуючих, вмикають о 10-й вечора Олега Винника, а зранку загрожують вбити сусіда, який знову розпочав ремонт.  Якщо замість вечірнього нападу на торт почати практикувати інші шляхи заспокоєння та пояснювати причини своїх емоцій, зокрема дітям («Я обурений новими цінами на опалення, тому зараз бігатиму і вигукуватиму образливі слова»), то й діти навчяться висловлювати свої емоції. Або збагатять словниковий запас.
  2. Поясніть дитині, що з нею відбувається. «Активне слухання» — це дієвий прийом, що полягає не лише у сидінні та киванні головою під час розповіді дитини про те, що вона ненавидить садок і все, що в ньому відбувається, а у спілкуванні: «Так, вихователька не дістала тобі пташку з дерева. Це прикро. Я розумію». Магія відбувається тому, що ви висловили назву емоції, що до цього дитина не могла охарактеризувати. Відтепер вона зможе точно говорити про те, що відчуває: «Мені прикро, що вихователька не змогла дістати пташку з дерева».
  3. Вислухайте і поспівчувайте. Іноді нам складно розділити біль близької людини, особливо коли у Оленки сукня червоніша. Ми можемо навіть сміятися із цього, та почати радити: «Да чого ти, наступного разу скажи ось так…». Уявіть, що вам дуже погано, ви лежите обличчям занурившись у подушку, а тут до вас хтось підходить і починає розповідати, як поводитися наступного разу. Кращою реакцією у цьому випадку є нагримати на порадника, звинуватити його у тому, що він нічого не розуміє. Авжеж у громадських місцях вдатися до розпачу разом із дитиною не дуже зручно, тому краще вийти на свіже повітря і зупинити трагедію ще до того, як вона набуде форм вселенських масштабів: «Вибачте, але нам із Сашком потрібно вийти…».
  4. Поміркуйте, як допомогти дитині позбутися нервового напруження. Наші діти прагнуть знати, що з ними відбувається і як на це реагувати. Ми, дорослі, застосовуємо доступні нам прийоми, здатні полегшити нервовий стан у час емоційного напруження:
  • читати книжки;
  • слухати дивну музику у навушниках;
  • обіймати кота;
  • ховатися у шафі під шубою;
  • м’яти пластилін тощо.

Тільки через досвід ви може знайти той дієвий засіб, що врятує вашу дитину. Можливо, позбутися напруження дитина може лише гучним криком? Що ж, на здоров’я. Але головне — не кричати поза межами дома.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: