Пішла Настуня гуляти на лужок біля дому. Сонечко припікало, і Настя сховалася в затінку край лужка. Поруч було прохолодно, сиро, і росло кілька кущиків блакитних незабудок. Сподобалися Насті блакитні квіточки, стала вона їх розглядати і раптом побачила крихітну, як мушка, прозору дівчинку з крильцями. Дівчинка перелітала з  квітки на квітку, а  потім зникла.

«Напевно, мені привиділося,  — подумала Настуня,  — дай-но я  зірву незабудки та вдома роздивлюся їх гарненько».

Тільки Настя простягла руку до квітів, як почувся ніжний, немов дзвін срібного дзвіночка, голосок: «Не рви, не рви», і  Настя знову побачила прозору дівчинку.

— Невже мушка може розмовляти?  — здивувалася Настя.

— Я не мушка, а Фея, — сказала прозора дівчинка з крильцями і  виросла до розміру Настиного пальчика.

— Я  можу прибрати будь-якого вигляду, але я, Фея Ніжності, живу у  квітках, і  мені зручно бути маленькою.

— А  чому ти живеш у  квітках?  — поцікавилася Настуня.

— Квітів багато, я перелітаю з однієї квітки на іншу і шепочу їм ніжні слова, щоб вони нагадували людям про ніжність.

— Моя мама дуже любить квіти і  часто називає мене ніжними іменами: сонечко, малятко і  квіточка моя,  — сказала дівчинка.

— Нахилися, Настуню, я  шепну тобі одне ніжне словечко, — промовила Фея.

Дівчинка нахилилася, і Фея щось прошепотіла їй на вушко, а потім сказала на прощання:

— Ніколи не рви незабудки, Настуню. Ці квіточки нічого не забувають, і  тому я  зберігаю в  них усі найніжніші слова у  світі.

Дівчинка пообіцяла й  побігла додому. Удома вона ніжно обійняла маму і  сказала:

— Мамочко, ти в  мене найкрасивіша, і  я тебе дуже люблю.

Запитання та завдання

• У який час дня в  тебе частіше буває ніжний настрій?
• Згадай усі ніжні імена, якими тебе називають батьки, бабуся чи дідусь.
• Як ти думаєш, чому квіти часто дарують людям на свята і  на дні народження?
• Про що ще нагадують людям квіти?