Пропонуємо вам розумну казочку від Олени Харченко.

Усі батьки (і звірі, і птахи, і люди) із нетерпінням чекають на появу своїх дитинчат. Усі батьки завжди заздалегідь обирають імена й уявляють собі, якими будуть їхні діточки. Усі батьки мріють про те, як пишатимуться своїми дітьми. Та не завжди стається так, як гадається…

— Ко-ко-ко-коли виростуть наші маленькі дівчатка, — говорила курочка, сидячи у гнізді й зігріваючи своїм теплом яйця, — я вчитиму їх господарювати…

— Ко-ко-кохана, чому дівчатка? — перебивав її майбутній тато-півень. — Хлопчики, у нас будуть хлопчики, і я вчитиму їх співати…

За такими суперечками незчулися півень та курочка, як у їхньому гнізді з’явилися троє пташенят хлопчиків. Батьки раділи, та ні на хвилину не припиняли мріяти про те, як пишатимуться своїми дітлахами.

Минали дні, хлопчики-півники підростали. Спочатку вони навчилися ходити, потім бігати, а потім і літати почали. А ще вони дуже часто сперечалися, кричали й навіть почали битися. Особливо билися й сперечалися два старших півника, а найменший у цей час просто відходив убік. Тато своїх півників дуже любив. Йому подобалося, що його сини можуть відстояти себе, побитися, якщо треба, тільки менший синок засмучував тата-півня.

— Відчуваю, ко-ко-кохана моя курочко, що старші сини прославлять нас на весь двір. Скоро ми пишатимемося ними! — казав тато півень своїй дружині, коли півники їх не чули.

Мама курка з ним погоджувалася та зітхала — жаль їй було меншого сина. «Ну чому ж він такий? Зовсім не бойовий…», — думала вона. І от одного разу тато вирішив, що вже час починати навчання.

— Любі мої сини, я навчу вас співати.

— Навіщо нам співати? — закричали старші півники.

— Бо це наша робота. Півень повинен розбудити вранці всіх. Чим гарнішою буде пісня, тим більше поважатимуть вас.

Почалося навчання.Тривало воно щодня по кілька годин. Старші півники робили успіхи, а менший дедалі більше скромно мовчав. Врешті-решт, тато, як то кажуть, махнув на свого меншого сина крилом.

Мовляв, пишатися я ним точно не зможу, може, хоч чогось навчиться, і спрямував увесь свій талант на навчання старших синів. Скоро менший півник і приходити на навчання припинив. Де він був у цей час та чим займався — ні мама, ні тато не знали…

Одного разу, коли мама-курка поверталася з базару, вона побачила, як дорогою повільно крокує бабуся-качка. Вона була найстаршою мешканкою двору, іти їй було важко — ледве ноги переставляла.

А поруч із нею ішов найменший півник із великим кошиком. Видно, що нести кошик йому було важко, та він не здавався. А коли стара качка порівнялася на дорозі з куркою, то сказала їй зовсім неочікувані слова:

— Пощастило тобі, курочко, із синочком!

— Спасибі, бабусю-качко, у мене обидва старші сини спритні, — відповіла курка.

— Е, ні! Ти мене не зрозуміла. Пощастило тобі, курочко, із меншим сином…

Мама-курка аж дзьоб розкрила від здивування.

А качка продовжувала:

— Такий твій менший півник уважний, ввічливий. Усім мешканцям двору допомагає: то кошик піднесе, то зерняток назбирає. Таким сином пишатися можна!

Дай відповіді на запитання

• Скільки синів з’явилося в курочки та півника?
• Про що мріють усі батьки?
• Чого тато-півень навчав своїх синів?
• За що подякувала курці бабуся качка?