Нашi книги для гармонійного розвитку Вашої дитини

Моя дитина — буллер. Або як бути, якщо ви дізналися, що ваша дитина принижує інших?

Новина про те, що дитина цькує інших або є лідером таких дій, може шокувати. Допомога знадобиться як дитині, так і самому собі. Перше, що спадає на думку: «Ні, це не про мою дитину. Вона так не вчинила б».  Це нормальна психологічна реакція — захист. Але з часом настає усвідомлення, саме тоді слід починати діяти.

Ми підготували питання та відповіді на найбільш поширені питання батьків стосовно буллінгу з боку власної дитини.

Чим цькування відрізняється від звичайного конфлікту?

Головною відмінністю цькування є систематичне знущання та бажання навмисно заподіяти шкоди. Дитину можуть штовхати, дражнити, бити, доводити до сліз, ховати чи псувати речі. Усе це спричинено відомим фактом — сильні ображають слабших.

Якщо ви впевнилися у тому, що це не конфлікт, і буллінг триває вже деякий час, ви починаєте нервувати. Злитеся на себе, на дитину, на вчителів, які не стежили за цим. Дуже важливо володіти собою, не сприяти розширенню конфлікту. Зазвичай батькам важко впоратися із подібними емоціями самотужки, тому не бійтеся поділитися із близькими та заручитися підтримкою.

Як таке могло статися?

Коли дитина потрапляє до колективу, вона потребує почуватися її частиною, об’єднаною навколо емоційної діяльності. За відсутності цього все виникає стихійно — діти об’єднуються проти когось.

Зазвичай, активні у цькуванні інших діти, невпевнені у собі, які потребують більше уваги. Якщо вчителі, відповідальні за роботу з дитячим колективом, не звертають на це уваги, або навіть провокують цькування, ситуація може ускладнитися. Без допомоги дорослих розв’язати її діти не в змозі. Тому не чекайте, що все розв’яжеться само собою.

Як мені бути?

Головна мета: припинити цькування. Буллінг — соціальний процес, тому працювати потрібно з усією групою дітей. Індивідуальної роботи і розмови зі своєю дитиною буде замало. Крім очевидної шкоди жертви, цькування впливає також на спостерігачів і тих, хто бере участь у знущанні. У дітей-буллі можуть сформуватися асоціальні риси, виникнути проблеми у спілкуванні з близькими та інші негативні наслідки.

Як не потрібно розмовляти з дитиною

  • Сваритися, підвищувати голос, бити. Так ви лише підтвердите факт того, що сильний завжди проявляє агресію до слабкого.
  • Соромити та викликати почуття провини. Сором і страх сорому — уразливе місце буллі, саме це зазвичай і штовхає їх до самоствердження за рахунок цькування.
  • Тиснути на жалість. Це лише сприятиме посиленню презирства до безпорадності жертви.

Як правильно про це розмовляти

  1. Назвіть чітко те, що відбувається: «Те, що ви робите, — насильство». Зазвичай діти не до кінця розуміють та усвідомлюють зміст своїх учинків. Для них це може бути лише грою чи забавкою.
  2. Попросіть дітей поставити себе на місце жертви: «Ось ти заходиш до класу, а з тобою ніхто не вітається. Усі лише сміються. Нібито випадково скидають твої речі з парти, викидають їх у смітник, псують улюблені речі. Що ти відчуватимеш?»
  3. Позначте ставлення до події: «Це дійсно проблема, не тільки твоя особисто, але всієї групи. Є хвороби, якими хворіють колективи. Так сталося і у вас. Ми хочемо вам допомогти і вжити необхідних заходів».
  4. Як приклад перегляньте разом фільми про цькування у колективі: «Чучело» чи «Володар мух». Поспілкуйтеся із дитиною про її почуття після перегляду та запитайте про висновки.

Як спілкуватися із батьками постраждалої дитини?

Не виправдовуйтеся, не перебивайте, вислухайте все, що вам скажуть батьки постраждалого. Також пам’ятайте, що вони обурені та ображені за свою дитину. Не підвищуйте голос та не конфліктуйте. Скажіть про своє розуміння, що ви готові брати участь у розв’язанні питання та прагнете все подолати разом.  Опишіть те, що ви вже встигли зробити для припинення буллінгу. Поділіться ідеями подальшої роботи.

Хто повинен працювати з усією групою? Як це краще зробити?

Зараз існують спеціалісти, які працюють саме із випадком буллінгу. Але якщо можливості зв’язатися із професійним психологом немає, то для розмов можна обрати ту людину, яка готова відповідати за розв’язання конфлікту. Варто пам’ятати, що це справа не однієї години і навіть дня. Такі зустрічі необхідно проводити регулярно, доки цькування не припиниться та діти усвідомлять свої вчинки.

Етапи роботи з групою:

  • запропонувати кожній дитині поставити оцінку своїй ролі у буллінгу;
  • разом обговорити та записати основні правила групи;
  • вести щоденник для обліку змін у групі;
  • організувати заходи, на яких кожна дитина могла б проявити свої талант і вміння.

Почуття, що ти комусь потрібен, що ти можеш принести користь, що тебе гідно оцінюють є ключовими чинниками на шляху до подолання схильності до буллінгу.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:

 

Зворотній дзвінок



Нажаль Ви не можете одночасно купити електронну та друковану версії книг. Завершіть будь ласка купівлю одного виду товару, а потім перейдіть до іншого. Дякуємо!