«Не знаю, що з ним робити!» — звичайна фраза у вустах батьків такої дитини. Її не зупиняють крики, не лякають погрози, на неї не діють покарання. Вона бачить мету і не бачить перепон.

Перш ніж хапатися за ремінь, треба зрозуміти головне: виховання тут ні до чого. Така впертість є властивістю нервової системи. Хоч бий її, хоч ріж, така дитина буде ридати, але лізти туди, куди хоче.

Психологи звуть цю властивість мудрованим визначенням «високий поріг фрустрації». Що це означає? Коли звичайна людина прагне чогось і бачить, що не може досягти мети, вона сумує, але спрямовує сили на щось більш реалістичне. Та є люди, які не в змозі відмовитися від бажання, вгамувати свою енергію; психіка не має відповідних ресурсів, і людина буде вперто йти до мети, не зважаючи ні на що.

Добра новина: зазвичай це минає саме по собі. Некерована дитина 1,5-2 років скоріш за все стане звичайною за два-три роки. «Важкий» підліток з вірогідністю 9 з 10 стане звичайним дорослим, його поріг фрустрації знизиться до середнього. Лише невеликий процент дорослих продовжує ігнорувати «неможливо», «не можна» чи «нема сенсу» і намагатися пробити стіну головою.

Що ж робити батькам у ці важкі роки, поки психіка їхньої дитини ще не здатна згасити пристрасть власних бажань?

1)      Перенаправляйте енергію дитини на інші справі. Це єдиний вихід! Покарання безглузді та неефективні, ви тільки відносини зіпсуєте.

2)      Нудьга є головним ворогом. Така дитина від нудьги ладна у вікно вистрибнути, і це майже не перебільшення. Зацікавлюйте її весь час, підкидайте мету за метою у спорті, навчанні, творчості.

3)      Пам’ятайте, дитина не гірша за інших, просто зі своїми особливостями. Зазначимо, що низький поріг фрустрації (коли мати тільки сумно головою похитає — і дитина вже не хоче лізти на шафу) теж не ідеал, бо таку людину будуть зупиняти найнезначніші перепони.

4)      Приймайте і любіть дитину такою, як вона є. Вона не навмисно, вона справді не може по-іншому.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: