Книги для гармонійного розвитку Вашої дитини

Проблемні діти: як батькам тримати баланс у вихованні, аби не знищити індивідуальність дитини

Свою певну «родзинку» має кожна дитина! Дуже часто батьки та вихователі називають дітей «проблемними», а вони мають унікальні здібності (наприклад, вигадують фантастичні твори, добре малюють чи танцюють). Можливо, саме ця, як звикли, у народі називати «проблемність» дає дитині можливість бути тим, ким вона є або стане в майбутньому. Придивіться до своєї дитини. Замисліться, чи не знищуєте ви її індивідуальність?

«Виплески» індивідуальності

Дитина зростає, вона повільно відокремлюється від батьків (особливо від мами), у неї з’являється власне «Я». У дитячому лексиконі помітно стійке: «Я хочу! Не цього не робитиму! Я так вирішив!». Ці ствердження далеко не завжди збігаються з бажаннями батьків. У такий спосіб дитина намагається показати свою позицію, що відрізняється від решти. У цей момент хлопчик чи дівчинка шукає себе і способи заявити іншим про себе. Головне — це не «придушити» «виплески» цієї індивідуальності та не зламати дитину, як особистість. Такі складні моменти з дітьми виникатимуть також у підлітковому віці.

Те, як батьки реагують на прояви індивідуальності дитини, багато в чому впливає на майбутнє дорослого.

Приклади поведінки «проблемних» дітей

1. Дитина категорично налаштована, звикає до того, що на її думку завжди зважають, ніколи не пристане на іншу позицію;

2. Дитина агресивно налаштована, розуміє те, що за своє бажання потрібно боротися, наприклад, криком, або бійкою;

3. Дитина пасивно налаштована, змирилася з тим, що вирішують усе батьки, уважає за краще не злити їх, а слухатися, навіть якщо має іншу думку.

Поведінка першого виду, коли дитина категорично налаштована, наприклад, не повертається додому з прогулянки чи не бажає вдягатися до школи зі словами: «Не хочу! Не буду!».

Другий варіант, коли малюк агресивно реагує на зауваження вихователів, б’ється з однолітками, ревнує до братів і сестер, улаштовує істерики через дрібниці, найчастіше з криком: «Все, я не дружу з вами! (в 3 роки) Ви не розумієте мене! Вам байдуже до моєї думки! Мене ніхто не любить! (8 та більше років)»  

Найчастіше причиною подібної поведінки є прояв індивідуальності дитини, прихована заява всім: «Я існую! Подивіться на мене! Почуйте мене! У мене є своя точка зору! Я особистість!»  Це той період у розвитку, коли за своє «Я хочу» дитина намагається боротися. Згодом така схема досягнення бажань стає звичною, і дитина використовує її всюди й завжди. Як правило, батьки, педагоги, помічаючи таку тенденцію, припиняють піддаватися на маніпуляції. Але дитина не знає інших схем, крім як збільшувати гучність крику та додавати драматизму в ситуації за допомогою протестів та образ на інших. Зрештою дитина отримує статус «проблемної».

Хоча не такі вже й «проблемні» ці діти! Спеціалісти зазначають: якщо ваша дитина вміє вимагати та маніпулювати, безумовно, з нею складніше, але за таких дітей можна не переживати. Адже, важливо, що син (донька) вміє боротися за свої бажання. Половину справи він (вона) зумів зробити сам. Потрібно просто навчити його (її) говорити про свої бажання спокійно й тією мовою, яку сприймають оточуючі.

Зазвичай до дітей з третім типом поведінки претензій ніколи не виникає, бо дитина слухняна й тиха. Такі діти спокійні, врівноважені й максимально контрольовані. Але, насправді, в цьому випадку складнощів значно більше, аніж здається. Психологи зазначають, що на питання: «Чого ти хочеш?», або «Який ти?», ці діти не можуть відповісти. Просто мовчать, посміхаються і кажуть: «Я не знаю!». Їхні моделі поведінки посилилися і вкоренилися, стали звичними й впливатимуть на подальше життя. У таких дітей практично знищена індивідуальність.

Батькам слід не залишати це на самоплив, таких дітей варто навчити виявляти свої бажання та показувати можливості їх досягнення. Але як зробити так, щоб малюк із дитинства бачив свої бажання та знаходив можливості досягнення своєї мети? Істина, як завжди, — в балансі. Варто розуміти, що баланс — це найважче. Потрібно чути дитину і мати свої чіткі, аргументовані пояснення у разі відмови. Бути гнучким у своїх рішеннях. Проявляти повагу до бажань дитини. Говорити спокійно і зважено.

Як ви поводитися з дитиною, коли вона не бажає вас слухати? Ставте собі подібні питання, намагайтеся дати чіткі й правдиві відповіді. Так ви самостійно зможете зрозуміти, що із вашими стосунками з дітьми не так. Знайдете баланс у вихованні рідного сина чи доньки, тоді зрозумієте, чому ви бажаєте, що дитина у вас «проблемна».

Як часто ви відмовляєте дитині?

Чи можна визначити ситуації, у яких можлива, навіть гіпотетично, згода?

Як ви пояснюєте дитині відмови?

 У яких ситуаціях ви погоджуєтеся?

Як поводиться дитина, щоб домогтися цього «так»?

Чи може змінитися ваша думка, якщо дитина спокійно намагається пояснити свої бажання?

Якщо ви недостатньо розмовляєте з дитиною і не аргументуєте свої рішення, вона поводитиметься так само. Якщо ви гніваєтеся й роздратовані на бажання сина чи доньки, дитина обов’язково віддзеркалить ваші дії. Ви терплячі до своєї дитини? Чуєте її думку та розумієте? Завжди маєте час на неї? Отже, дитина віддячить вам тим же.

Успіхів, любі батьки, у гармонійному виховані!

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:



Зворотній дзвінок



Нажаль Ви не можете одночасно купити електронну та друковану версії книг. Завершіть будь ласка купівлю одного виду товару, а потім перейдіть до іншого. Дякуємо!