Коли ми запитуємо в батьків, що для них, як для батьків, є найбільшим викликом, то очолює список терпіння.

Ми боремося за те, аби зберегти самовладання в будь-яких ситуаціях — коли поспіхом намагаємося відрядити всіх у школу або садок, коли ми 272 рази просимо дитину зробити що-небудь, коли вона скиглить і пхикає, коли починає сперечатися, ну й… список можна продовжити.

Часто трапляється, що через невміння тримати себе в руках у наших дітей виникає серйозна проблема. У відповідь ми гніваємося також. Нам добре відомо, що це найгірше, особливо якщо наші діти спостерігають за нами і вчаться на прикладі наших учинків. Тримати себе в руках неймовірно важко, коли тобі два роки, чотири, шість або шістнадцять. Чесно кажучи, це іноді дійсно важко, скільки років вам не виповнилося б!

Ми пропонуємо вашій увазі стратегію допомоги дітям тоді, коли вони відчувають сильні або надмірні емоції, зокрема страх, розчарування, ревнощі або незручність. Це єдиний спосіб допомогти їм (та й вам самим!) подолати ці емоції ефективніше. Ідеться не про те, аби говорити дітям, що їхні емоції неправильні або несуттєві, або що їх потрібно ховати або пригнічувати, а про те, аби допомогти їм знайти соціально прийнятні способи, щоб ці емоції виявити і з ними впоратися — і, що найважливіше, — аби це не завдавало шкоди оточуючим.

Мені подобається думка про розробку «Плану із заспокоєння» разом із вашою дитиною (або дітьми). Добре, щоб вони мали план, за яким слід діяти, коли вони дійсно засмучені або не тримають себе в руках. Гадаю, що запропоновані п’ять кроків можуть бути гарним початком для цього.

5 кроків, як тримати себе в руках

1. Нагадай собі, що завдавати болю іншим завжди неправильно.

Важливо чітко визначити, що прийнятно, а що ні. У нас удома заборонено кривдити інших або заподіювати шкоду їм та їхньому майну. Це також стосується і слів.

2. Тричі глибоко вдихни або повільно полічи до 10.

Важливою частиною плану із заспокоєння є допомога дітям у розумінні того, що ці почуття абсолютно нормальні, натомість реакція на них і наступні дії можуть заподіяти шкоди іншим (і, зрештою, їм самим!). Коли дитина кілька разів глибоко вдихне або повільно лічить до десяти, у неї з’являється час для того, аби розпізнавати попереджувальні сигнали, що подає тіло, зокрема: напружені м’язи, стиснуті зуби або прискорене серцебиття. Укладаючи план, поговоріть із дитиною про те, як почувається її тіло, коли вона злиться або сильно розчарована, а потім запропонуйте ідею кілька разів вдихнути, аби тримати себе в руках та обрати кращу ідею, ніж почати бійку.

3. Користуйся словами, щоб пояснити що я відчуваю й що я очікую отримати зрештою.

Коли ми визнаємо за сильними емоціями право на існування, то погоджуємося, що вони цілком законні й важливі, а коли озвучуємо те, що ми очікували б отримати зрештою, то створюємо простір для розмови, у результаті якого може бути знайдене розв’язання проблеми. Звісно, озвучені очікувані результати не завжди будуть розв’язанням, прийнятним для всіх. Це часто може виявитися для дитини уроком, важким для засвоєння (і практично неможливим для засвоєння дуже маленькими дітьми). Їй може знадобиться підтримка у виробленні мирного розв’язання, особливо якщо вона звикла затівати бійку, відчуваючи сильні емоції.

4. Попроси про допомогу, щоб розв’язати проблему

Як доросла людина, я часто помічаю, що, озвучуючи й обговорюючи проблему, можу насправді швидко впоратися з нею, а дітям підтримка необхідна часто, оскільки вони тільки вчаться розв’язувати проблеми й знаходити розв’язання в соціальних ситуаціях. Нехай ваша дитина знає, що попросити про допомогу зовсім не соромно, якщо вона відчуває, що не може впоратися із проблемою самотужки, і постійно тримає відкритими ці канали спілкування. Аби одного разу, коли матиме справу з більш серйозними проблемами, ніж сварка із братом чи сестрою або розчарування в другові, вона знала, що завжди може звернутися до вас по допомогу.

5. Беру паузу, аби заспокоїтися.

Нехай ваша дитина знає, що іноді запропонованого розв’язання недостатньо, і що вона як і раніше може бути розсерджена або засмучена, навіть виконавши всі попередні кроки. Тоді краще просто відійти і знайти інший безпечний спосіб позбутися цих почуттів. Як дорослим, нам важливо пам’ятати, що цей крок не має на увазі ізоляцію дитину, а навпаки — надання їй необхідного місця, або підтримку в проходженні цього останнього кроку, якщо така потрібна.

Як уже згадувалося раніше, часто відбувається так, що на «піку моменту» всі ці ідеї просто забуваються, а ми опиняємося у звичній ситуації, коли гніваємося на дитину або нам бракує терпіння на спілкування з нею замість того, аби допомогти їй здійснити план щодо заспокоєння й повернення в більш контрольований стан. Мета цього постера: по-перше, щоб він став основою для дискусії, коли ви вироблятимете власний план щодо заспокоєння, а по-друге, як візуальна підказка в той момент, коли вам або вашій дитині знадобляться нагадування або підтримка. Роздрукуйте собі  екземпляр і повісьте його в спальні дитини або в ігровій кімнаті, або навіть у вашому «життєвому просторі» і регулярно звертайтеся до нього, допомагаючи своїй дитині вчитися тримати себе в руках.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: