Книги для гармонійного розвитку Вашої дитини

Що насправді означає «поважати дитину»?

Ми вже знаємо, що навіть маленькі діти є особистостями, бажання яких потрібно поважати. Але з утіленням теорії на практиці виникають проблеми. Чим повага відрізняється від вседозволеності та потакання примхам, і як правильно триматися у поширених ситуаціях, коли бажання малюка суперечать батьківським вимогам?

Ставлення до малюків як до особистостей започаткувала Франсуаза Дольто — геніальний французький психоаналітик та педіатр, яка свого часу, у другій половині ХХ сторіччя, радикально змінила принципи ставлення дорослих до дітей. Вона працювала над тим, щоб донести до дорослих переживання дитини. Чималою мірою завдяки її праці ми тепер знаємо, що з дитиною можна і потрібно розмовляти задовго до того, як вона сама почне говорити.

Що означає «поважати вибір та потреби дитини»? Від самого народження вона вже має все необхідне для розвитку. Не можна ставитися до дітей як до «неповноцінних». Як і дорослий, дитина існує у цьому світі, має почуття, і батькам необхідно дослуховуватися до неї, розуміти.

Як не плутати повагу з уседозволеністю? Жоден адекватний психолог ніколи не казав, що всі примхи дитини слід задовольняти. «Розуміти» та «виконувати» — зовсім різні поняття! Франсуаза Дольто підкреслювала, що дитина має не тільки права, але й обов’язки, в першу чергу, вона повинна поважати батьків.

«Чи дозволяти малюкові кататися по підлозі та кричати?»

Якщо дитині менше, ніж п’ять років, відповідь — так. У неї ще не сформовані психічні вольові ресурси для самоконтролю, тому емоції накривають малюка, наче хвиля. Сварити нема сенсу. Краще поспівчувайте дитині, а оточуючим можна пояснити: «Вона просто стомилася». Тоді дитина довірятиме вам і з часом облишить таку поведінку.

«Якщо після вимкнення мультиків дитина плаче і вимагає переглянути ще, чи потрібно погоджуватись?»

У першу чергу батьки повинні дбати про безпеку, здоров’я та інші базові потреби дитини. Безконтрольний перегляд мультфільмів перевантажує психіку, сприяє псуванню зору та осанки; оскільки дитина ще не в змозі повністю опікуватися власним здоров’ям, це робите ви, зокрема через вимикання мультика. Далі ж можна поспівчувати дитині, допомогти впоратися з емоціями та вигадати інші заняття.

«Чи дозволяти дитині бігати та галасувати, коли це може заважати оточуючим, сусідам?»

Дитині необхідна активність. Якщо сусіди скаржаться на шум, а ви достеменно з’ясували, що це шум саме від малюка (у багатоквартирних будинках іноді важко знайти джерело шуму, тому сусіди можуть звинувачувати одне одного невиправдано), поміркуйте над режимом дня дитини, так, щоб активність вона могла проявляти поза межами квартири, а вдома займалася спокійними справами.

«Чи залишати дитину у ліжку, якщо вона не хоче спати?»

До 4 років дитині важко розлучатися з батьками і залишатися у іншій кімнаті на ніч. Багато матусь страждають від того, що дитина ніяк не засне: вже і казочку їй розповіли, і поцілували, і потримали за ручку, і знову потрібно попити-в туалет-колискову… Посидьте з дитиною, доки вона не засне, чи полежіть з нею на дивані, а коли вона засне, віднесіть у ліжко. Але не залишайте її спати у батьківському ліжку, адже це не її місце.

«Чи змушувати дитину їсти, якщо вона не хоче?»

Дитина — не порося, щоб відгодовувати її силоміць. Якщо вона відмовляється від будь-якої їжі, повністю, увесь день, то це привід звернутися до лікаря. Але це велика рідкість. Зазвичай матусі хвилюються, коли дитина за обідом систематично не хоче суп/кашу/котлету тощо. Переживання, що «вона впаде від голоду» через це — нісенітниці. Причин три: або дитина недостатньо гуляє і не нагулює апетит, або збиває його перекусом, або їжа несмачна. Жодна причина не є виправданням, щоб пхати їжу силоміць. Запропонуйте малюкові щось інше, або добре погуляйте та пограйте перед наступним годуванням.

«Під час розлучення батьків потрібно запитати дитину дошкільного віку, з ким вона хоче залишитися?»

Вислуховувати суперечки батьків, з’ясовувати їхні проблеми та взаємини — не дитяча справа. Але якщо розлучення неминуче, необхідно дослухатися до дитини у питанні, що однозначно її стосується — з ким жити. Якщо можливості кожного з батьків дозволяють забезпечити нормальне матеріальне становище дитини, остаточний вибір визначає її бажання.

З дитиною можна вести діалог навіть до того, як вона навчиться розмовляти, для цього слід орієнтуватися на її реакції. Тим більше можна зрозуміти дитину, яка вже ходить і говорить. Ось вона знайшла цікаву іграшку — до кого з батьків вона її спершу принесе? Ось вона вночі хоче до туалету, але боїться йти через темний коридор — кого покличе собі на допомогу? Подібні моменти визначають, до кого малюк відчуває більшу довіру, з ким йому психологічно комфортніше. І якщо батьки через претензії одне до одного не в змозі це побачити, сімейний психолог допоможе визначитися.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:

 



Зворотній дзвінок



Нажаль Ви не можете одночасно купити електронну та друковану версії книг. Завершіть будь ласка купівлю одного виду товару, а потім перейдіть до іншого. Дякуємо!