Чи доводилося вам чути фрази типу: «Мій син обдарований, але лінивий, не знаю, що з ним робити»? Варіантів безліч: егоїстка, брехун, хуліганка… Такі ярлики надзвичайно шкідливі, і сучасні психологи радять уникати їх. Чому?

Своїми визначеннями-ярликами батьки заганяють дитину у рамки поведінки. Вона ще нічого не знає про себе — яка вона, на що здатна; вона дивиться на себе батьківськими очима. І якщо на замурзане личко чи нерозчесане волосся вона почує «нечупара», то це аж ніяк не навчить охайності. Дитина просто запам’ятає про себе: «Я — нечупара (хуліган, брехун тощо)». Без ярлика вона ще змінилася б, переросла ситуацію, а тепер все визначено. Так батьки мимоволі програмують майбутнє дитини.

Внутрішній голос батьків буде звучати в голові все життя — це не перебільшення, а науковий факт. Досліди таких видатних психологів, як Е. Берн та К. Штайнер, виявили: у психіці кожної людини живе так званий «Батько», який складається з вражень власного дитинства. Саме ця частина психіки відповідає за самооцінку, за наші переконання, а також за критику та турботу про інших. Коли дорослий думає про нову справу: «Куди мені, дурепі» — це воно.

Невже ви насправді хочете, щоб все життя дитина вважала себе дурепою? Щоб через таку ментальну установку не змогла вивчитися, знайти гідну роботу? Певно, що ні!

Пам’ятайте: якості, які ви вважаєте недоліками («він гальмо», «вона занадто чутлива», «упертий», «примхливий»), в інших сферах діяльності стануть благом, приведуть до успіху.

Так, вам тяжко стриматися, коли ви прийшли з роботи стомлені, а вдома безлад. Але ж дитина не навмисне неакуратно кинула одяг, вона теж стомилася.

Що ж робити? Вихід — не вішати ярлика, а називати свої почуття від ситуації. Використовуйте «я-повідомлення»: «Мені дуже некомфортно, коли ти приводиш друзів додому без попередження і влаштовуєш вечірку. Будь ласка, попереджай мене завчасно». Критикуйте вчинки, але не критикуйте особистість дитини. Вона складніша за будь-який ярлик.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: