Синиччині захоплення

Пропонуємо вам прочитати своєму малюку розумну казочку від нашого досвідченого автора Олени Харченко Жила собі в лісі маленька синичка. Найбільше у своєму житті не любила синичка сидіти вдома й сумувати. Отже, щоранку прокинувшись, синичка співала свою дзвінку веселу пісеньку й кудись летіла.

— Агов, доброго ранку, дятлику! — дзвінко кричала вона.

— Привіт, синичко.

— А що це ти робиш?

— Вчуся на барабані грати, — відповів дятлик.

— На барабані? — здивовано перепитала синичка. — Я теж хочу навчитися.

Кілька днів після цієї розмови прилітала синичка до дятлика, щоб разом учитися грати на барабані.

У неї вже навіть почало добре виходити. Та якось, поспішаючи до дятлика на урок, зустріла синичка яскравого метелика.

— Привіт, метелику!

— Привіт, подружко. Куди поспішаєш? — запитав метелик.

— Я до дятлика лечу. Ми разом з ним на барабанах вчимося грати!

— Молодці! — похвалив метелик. — А я оце вирішив танцями зайнятися. Бачиш, тренуюся.

— Танцями? — перепитала синичка. — Я з дитинства мріяла про танці! Можна з тобою тренуватися?

— А чом же й ні? — відповів метелик.

Кілька днів із захопленням синичка вивчала разом з метеликом красиві рухи в повітрі. У неї вже навіть почало дуже добре виходити. Та якось, поспішаючи на заняття з метеликом, зустріла вона свою давню подружку білочку.

— Привіт, подружко, як давно я тебе не бачила! — сплеснула крилами синичка.

— Привіт!

— Я б із задоволенням з тобою поговорила, та мушу поспішати.

— Куди це ти так швидко летиш? — запитала білочка.

— Я до метелика лечу, ми разом з ним вирішили зайнятися танцями.

— Молодці, — похвалила білочка. — А я захопилася акробатикою. Тренуюся, бачиш.

Того дня метелик не дочекався синички. Тренувався сам. А синичка захопилася акробатикою — цілий тиждень тренувалася з білочкою.

Минало літо, а синичка продовжувала захоплюватися новими друзями й заняттями. Після акробатики вона вирішила навчитися співати так гарно, як тільки соловей уміє. Потім із зайцями на скакалці вчилася стрибати, із сорокою вірші й скоромовки вивчала, із лисичкою фокуси показувала. Усе перепробувала. Чує якось синичка, що біля старої ялини сміх лунає й оплески. Підлетіла. Дивиться, а на галявині лісові мешканці улаштували справжній святковий концерт. Із захопленням аплодувала синичка дятлику, який віртуозно грав на барабанах, танцюючому метелику, білочці-акробатці. Слухала солов’їний спів та скоромовки сороки. Роззявивши дзьоба, стежила за фокусами, які показувала лисичка. Та додому синичка поверталася сумна.

— Добрий вечір, синичко! — привіталася до неї сова, яка саме ввечері виходить на прогулянку.

— Добрий вечір, тітонько, — сумно відповіла синичка.

— Сумуєш через те, що не виступала на концерті? — запитала сова. — А чому ж не виступила?

— Бо мені нічого на концерті показати, — ще сумніше відповіла синичка.

— Знаю, — сказала сова. — Бо ти захоплюєшся різними справами, та жодного разу нічого не довела до кінця.

— Що ж мені робити?

— Треба обрати щось одне й наполегливо працювати. Спробуй! — так сказала сова й полетіла.

Наступного року на лісовому концерті синичка співала й танцювала, як справжня артистка. Правду сказала сова. Щоб досягти чогось, треба докласти справжніх зусиль!