Зусібіч дитина бачить рекламу, яка тисне на емоції, переконує, що для щастя потрібно купити то нове печиво, то модний гаджет. Навіть дорослі не завжди в змозі протистояти їй, бо рекламують речі з урахуванням людських бажань та потреб. Діти ще не звикли критично фільтрувати інформацію і вважають сміття у блискучій обгортці за справжні цінності. Як навчити їх орієнтуватися у суспільстві споживання і не підмінювати істинну радість життя дешевими сурогатами на кшталт придбання брендової речі?

Для початку розберемося у біологічному механізмі гонитви за блискучими обгортками. Хитрощі спеціалістів з реклами провокують у організмі викид нейромедіатора дофаміна. Дофамін обіцяє мозку нагороду, змушує людину передчувати щастя. Сам по собі він не робить нікого щасливим, лише стимулює бути бадьорішим, сконцентруватися заради того, щоб здобути те, що обіцяє задоволення. І якщо дорослі можуть відстежити ці пориви і зупинити себе, то діти слухняно мчать за обіцянкою щастя.

Фокус дофаміну ще й в тому, що він ніколи не скаже: «Чудово, а тепер годі». Гонитва стає нескінченною. Наприклад, ляльковий будиночок дитина випрошувала два місяці, але для початку гри потрібно зробити вольове зусилля. Будиночок є, а щастя не настало, і дофамін виробляється на нову річ. Дитина не відчуває, що потрапила в дофамінову пастку.

Як упередити таку ситуацію й уникнути гонитви за речами?

Навчіть робити вибір. Малюк, який змалечку вибирає хоча б між червоною та жовтою футболкою, чи між млинцями та макаронами, учиться краще усвідомлювати саме свої потреби. Якщо ж батьки завжди нав’язують лише свою волю та світобачення, то в подальшому житті інші «авторитетні» люди так само легко нав’язуватимуть дитині будь-що.

Умійте сказати собі: «Годі! Це мені не потрібно». Дивно буде вимагати від дитини виваженої поведінки у магазині, якщо мати щоразу не може не придбати тридцяту блузку зі знижкою.

Не пропонуйте непосильний вибір. Якщо фанатові «конверсів» доведеться вибирати між оригінальними легендарними моделями, то це тільки загострить непросту ситуацію.

Привчайте до рефлексії та усвідомленості. У шкільному віці вже доречно ставити дитині запитання, за допомогою яких вона вчитиметься розуміти, звідки саме виникає бажання мати певну річ: «Чому ти хочеш це?», «Ти просто проходив повз і захотів?», «Невже всі-всі друзі це вже купили?». Нехай дитина спробує відповісти і на складніші питання: скільки речей потрібно, щоб бути особливим? А щоб бути собою? А в чому її, дитини, особиста відмінність?

Демонструйте, що є більші радощі, ніж покупки. Що гостини у родичів не гірші від походу у ТРЦ, що прогулянка у парку веселіша за шопінг. Такі утвердження нематеріальних цінностей варто робити кожні вихідні як мінімум.

Не тіште дитину тільки речами. Іноді доречно втішити малюка дрібною покупкою, але якщо це головний спосіб заспокоєння, то щось тут не так. Головними мають бути обійми, поцілунки, слова підтримки, почуття єдності. Це саме стосується й нагород: нова покупка не повинна бути найчастішим способом відзначити досягнення дитини.

Допомагайте пережити фрустрацію. Психологи називають фрустрацією той неприємний момент, коли людина розуміє, що її бажання неможливо втілити, і припиняє прагнути до мети. Чим омріянішою була мета (останній айфон, брендовий одяг тощо), тим важче змиритися з тим, що цього не станеться. Підтримайте дитину у цей складний момент.

Обговорюйте прийоми, за допомогою яких у рекламі переконують придбати товар. Певно, ви знаєте, що люди у рекламі такі гарні та усміхнені зовсім не тому, що насправді п’ють дивовижний напій чи користуються відповідною маркою автомобіля. Дитина ж спочатку вірить усьому. Пояснюйте, чому не завжди варто поспішати за «новою суперакцією» тому, що вона «тільки сьогодні!».

Проясніть, що рекламний слоган — це продаж міфу. Якщо пиріжки смачні, вони смачні незалежно від того, чи печуть їх другий тиждень, чи друге сторіччя. Але яке-небудь «Працюємо з 1863 року» мовби додає щось незриме. Якщо кросівки носив легендарний баскетболіст, то чи додає його слава щось власникам кросівок тієї самої моделі? Міфи потрібні людям, відмовлятися від них зовсім було б сумно. Але якщо дитина хоче переплатити певну кількість грошових одиниць за міф, нехай хоча б це розуміє.

Аналізуйте середовище. Якщо у школі статус учня визначають маркою його смартфона, годі й намагатися запевнити дитину у другорядності брендів. З такого отруйного середовища потрібно йти не озираючись.

Організуйте дитині більше спілкування. Речі часто заміщують інші потреби, перш за все спілкування та спільну діяльність. Організуйте похід на природу на кілька днів без гаджетів: навіть один день, проведений з дитиною у такому форматі, може змінити стосунки та зблизити. Дитячі табори відпочинку чи спортивні також витісняють речі у належне їм місце — допоміжне.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: