Діти нетерплячі, вони воліють повідомити матусі щось важливе тут і просто зараз. Навіть якщо йдеться про перегони іграшкових динозаврів, а мама розмовляє з сусідкою про ремонт водогону. І чим більше мама поглинена бесідою, тим палкіше бажання дитини втрутитися у розмову. Як навчити її не перебивати чужу бесіду або свого співрозмовника?

Уважно слухайте дитину

Мало сказати дитині, щоб вона чогось не робила, слід ще й продемонструвати альтернативу — як потрібно. Наприклад, якщо ви хочете, щоб дитина була з вами щирою, не варто у її присутності обговорювати дядю Вову, а потім під час зустрічі привітно посміхатися йому в очі. Так само і з перебиванням: якщо малюк щось вам розповідає, слухайте уважно, не перебиваючи.

Звісно, трапляється ситуація, коли співрозмовник не вміє завершувати свою думку і ладен повторювати те саме декілька разів. Тому до вміння не перебивати потрібна також навичка підхопити розмірковування співрозмовника, уміння вийти з бесіди — це мистецтво ви також демонструєте власним прикладом.

Придумайте сигнал

Коли малята чогось хочуть, вони не тільки говорять, але й смикають маму за руку чи за одяг. Цю звичку можна повернути на користь. Класичний приклад — історія про матір, яка спілкувалася з подругою. Син підходив до матері, клав свою долоню на її руку, коли хотів щось сказати. Матір накривала його руку своєю на знак того, що взяла до уваги «звернення», закінчувала свою думку у бесіді та поверталася до сина.

Ви можете розробити власну систему жестів: прикладати палець до губ, класти руку на плече тощо. Урахуйте, що чим менша дитина, тим менше вона здатна чекати психологічно. Це не невихованість, а властивість нервової системи.

Навчіть «чарівного слова»

Розкажіть дитині, як поводитися по-дорослому: коли дорослий хоче зайти до кімнати, він стукає та чекає дозволу ввійти; а якщо підходить до компанії, каже: «Перепрошую!» («Вибачте!»), і коли запанує тиша, то розуміє, що можна починати говорити. Навчіть дитину вимовляти «чарівні слова» правильно, без крику, та доречно, зіграйте у «ввічливого дорослого». Продемонструйте, що ви поважаєте особисті кордони дитини: стукайте, коли входите до її кімнати, перепрошуйте, коли звертаєтеся до дитини, якщо вона в цей момент захоплено грає з друзями. Тоді, будьте певні, дитина також стукатиме перед тим, як увійти до вашої спальні, і не застане вас зненацька.

Завчасно дбайте про зайнятість дитини

Це стосується малят мінімум до 4–5 років, та й пізніше також: не всі справи, якими займається дитина сама, вам сподобаються. Тому якщо ви знаєте, що наразі у вас відбудеться довга розмова, або чекаєте на гостей і хочете обговорити з ними важливі теми, завчасно подбайте, чим буде зайнята дитина — малюватиме, складатиме конструктор тощо. Зазначте, що вам небайдужий результат діяльності, якою дитина займатиметься: «Коли я закінчу розмовляти з тіткою Ніною, одразу піду до тебе, і ми визначимо, наскільки високу вежу тобі вдалося збудувати». Так у дитини з’явиться мета діяльності: показати готову вежу вам, а осмислена діяльність цікавіша за безглузду.

Навчіть дитину очікувати

Коли дитина звертає на себе увагу, і ви так чи інакше даєте їй зрозуміти, що почули її, позначте час, що їй потрібно зачекати. Якщо дитина вже орієнтується у хвилинах, справа простіша — її можна попрохати зачекати одну хвилину, або 5 чи 10… Якщо у вас є попідруч годинник, можна дати його дитині та показати, де опиниться стрілочка, або які цифри мають з’явитися на екрані. Меншим малюкам потрібно пояснювати з порівняннями: мені необхідно стільки часу, скільки триває чищення зубів (три хвилини), або скільки варяться макарони, або поки скипає чайник.

Створюйте ситуації-приклади

Певно, ви знаєте, як діти схильні наслідувати поведінку батьків; якщо у сім’ї хтось зі старших уважає нормальним перебити співрозмовника, не дослухавши, нічого дивуватися подібній поведінці дитини. На щастя, можна створювати ситуації для відпрацювання ввічливої бесіди. Наприклад, у спільній розмові за обідом чи вечерею обговорюйте події, що сталися протягом дня: спочатку розповідає мама, а всі слухають її й тільки потім ставлять запитання, потім тато і так далі по черзі. Уранці дитина може розповідати вам свої плани на день, а ви їй — свої. Так ви виховаєте культуру діалогу.

Що напевне не варто робити

•        Ігнорувати звернення дитини. Вона тільки почне сильніше вимагати уваги, галасувати; істерика та образа гарантовані. Узагалі ігнорування — настільки радикальна дія для дитини, що психологи не рекомендують удаватися до такого способу взагалі.
•        Сварити. Уявіть: ви прагнете уваги від чоловіка, а він мало того, що не відволікається від своїх справ, так ще й лається. Образливо? Дуже! Так само образливо й дитині.

Краща стратегія — схвалювати дитину тоді, коли вона змогла почекати бодай трохи. Схваленням ви закріпите бажану поведінку значно ефективніше, і без зайвих сварок.