Одна з обіцянок, яку повсякчас дають батьки, — «Я ніколи більше не буду кричати на дитину». А потім вибух, і знову та сама ситуація. Знову почуття провини й та сама обіцянка.

Зробіть глибокий вдих та видих. Ви така не одна. З усіма трапляється. Інколи підвищений голос виходить сам собою, наприклад, коли дитина вже тягнеться до чашки зі щойно завареним чаєм.

Уникнути таких ситуацій — це просто «місія нездійснена». Проте ви можете зменшити їхню кількість, узявши на озброєння «правило 5 секунд». Воно допоможе зберегти самоконтроль, навіть якщо дитина щойно сходила на горщик, накидала туди іграшок, і тепер сидить на риболовлі.

Отже, що робити?

Коли відчуваєте, що емоції переповнюють, полічіть до 5 і поставте собі декілька простих питань.

• Чи буде це важливо через 5 секунд?
• А через 5 хвилин?
• А через 5 днів?
• А через 5 років?

Якщо на кожне це питання ви відповідаєте «так», тоді ситуація справді критична. Але пам’ятайте у цей момент, що ви спілкуєтеся з дитиною, яка більше перелякається вашої реакції, аніж того, що могло відбутися.

Якщо на 50 % та більше ви відповіли «ні», тоді навіщо взагалі кричати?
Добре, тут зрозуміло. Але як реагувати, якщо не емоційним сплеском?

• Заспокойтеся. Не дійте зопалу.
• Поясніть дитині неприйнятність такої поведінки чи дій.
• Допоможіть їй зрозуміти, як виправити наслідки.
• Допоможіть усе виправити, якщо вона ще маленька, або сама просить вас про допомогу.

На прикладі з «риболовлею», наприклад, доцільно після такої ситуації, щоб дитина вимила свої іграшки й протерла підлогу. Якщо ж ситуація була серйозною, то й наслідки мають бути масштабнішими. Як правильно діяти та сформувати у дитини поняття причинно-наслідкових зв’язків, ми розповідали у попередніх дописах.

Читайте наші нові книги: «Я спробувала все», «Дитина зводить мене з розуму», «Ми більше не розуміємо одне одного».