Книги для гармонійного розвитку Вашої дитини

Як установити особисті психологічні кордони у стосунках з дитиною?

Світ змінюється. Разом із ним змінюються правила виховання, ставлення до особистості іншої людини, ставлення до себе. З одного боку сучасні батьки дуже цінують думку та свободу вибору своєї дитини. До маленьких особистостей ставляться з повагою, зважуючи усі її побажання та інтереси. З іншого боку, батьки забувають про особисті психологічні кордони, часто дозволяючи дітям не поважати себе.

Як результат, діти розмовляють з батьками зневажливо, не звертають уваги на їхні слова, торгуються або навіть ігнорують. Діти перебивають під час розмови дорослих. Істерикою вимагають уваги лише на себе. Не звертають увагу на зауваження, з цілковитою впевненістю вважають, що їхні інтереси та бажання вищі понад батьківські.

Ми дібрали декілька ситуацій, що допоможуть поглянути на свої дії зі сторони, почати формувати власні психологічні кордони.

Дитина ігнорує батьків

Коли батьки кличуть дитину, подеколи кілька разів, а вона ігнорує їх, то все сприймається як само собою зрозуміле. Батьки самі часто дозволяють дітям ігнорувати себе. Через це у дитини формуються такі уявлення:

  • слова батьків не такі вже і важливі;
  • не обов’язково реагувати, коли до тебе звертаються;
  • не зважати на слова близьких — це цілком нормально.

З такими цінностями годі й чекати поваги до себе.

Дитина перебиває розмову

Ми швидко реагуємо, коли хтось нас перебиває. Коли ж так чинить дитина, усереднені починає ворушитися «хробачок» сумніву, адже «ну як я не зверну увагу на крихітку».

Батьки знову дозволяють робити це дитині. Відкладають усі свої справи. Які висновки робить дитина?

  • До батьків можна звертатися завжди.
  • Мої справи і потреби важливіші.
  • Справи та потреби батьків неважливі.

Це не формує поваги до мами і тата як до людей, у яких є власні потреби і справи.  

Дитина тягне батьків, не зважаючи на їхнє бажання

Несуттєво, зайнята мама, говорить вона із кимось чи ні, дитина  підходить і починає тягнути її туди, куди їй потрібно. Батьки не вбачають у цьому ознак неповаги. Вони йдуть за своєю дитиною і задовольняють її мовчазне прохання. Який висновок з цього робить дитина?

  • Несуттєво, зайняті батьки чи ні, але вони виконають моє бажання у будь-який момент.
  • Мої прохання виконуються без слів.
  • Щоб отримати бажане, достатньо лише поплакати та «дотягнути» маму чи тата до потрібного місця.

Чи спонукає це до того, що дитина спілкуватиметься з батьками з повагою?

Фамільярний тон

Коли дитина підходить до нас зі словами «Скільки тебе ще чекати?!», ми приймаємо це за милу дитячу витівку. Але у дитини закріплюються інші правила.

  • Це по-дорослому, тож я може так говорити.
  • Розмовляти з батьками та іншими дорослими у такому тоні — це цілком нормально.
  • З усіма можна говорити на рівних.

Чи сформується тоді у дитини ввічливе ставлення до інших, особливо до тих, хто старше?

Діти не знають своїх обов’язків

У родині є певні правила та обов’язки. Ми очікуємо, що їх дотримуватимуть усі, а якщо це не так, то обговорюємо це питання. А що ж дитина? Вона не прибирає іграшки, не складає свої речі, відмовляється одягатися самостійно. Звісно, слід ураховувати вік дитини. Однак якщо це триває до п’яти, семи років, то…

  • Немає жодних обов’язків. Я можу не робити того, чого не хочу!
  • Все це не обов’язково.
  • Якщо мені за це щось буде, тоді я це зроблю.

Родина — це маленький світ. Дуже важливо, щоб у ньому дотримували особистих психологічних кордонів кожного. Тоді буде повага одне до одного, добрі взаємини та сприятлива атмосфера для гармонійного розвитку маленької особистості.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:



Зворотній дзвінок



Нажаль Ви не можете одночасно купити електронну та друковану версії книг. Завершіть будь ласка купівлю одного виду товару, а потім перейдіть до іншого. Дякуємо!